Глава

Кай ще кілька секунд дивився на фотографію.

Наче сподівався, що якщо подивиться достатньо довго, то зможе знайти якусь відповідь.

Але її не було.

Лише два чоловіки.

Два прізвища.

Дві родини, які десятиліттями ненавиділи одна одну.

І доказ того, що колись усе було інакше.

Він повільно повернув телефон Енджі.

— І що тепер?

Вона подивилася на нього.

— Що?

Кай провів рукою по волоссю.

Вперше за весь час вона бачила його розгубленим.

Не злим.

Не впевненим.

Просто людиною, яка не знала, що робити.

— Я маю на увазі... що нам тепер робити?

Енджі мовчала.

Бо сама ставила собі це питання вже кілька днів.

— Треба знайти більше інформації, — сказав Кай.

— Думаєш?

Він кинув на неї погляд.

— Не починай.

Вона ледь усміхнулася.

— Я нічого не сказала.

— Але подумала.

— Можливо.

На секунду між ними запанувала тиша.

І це було дивно.

Бо раніше кожна їхня розмова закінчувалася сваркою.

А зараз вони просто стояли поруч і намагалися зрозуміти одну й ту саму проблему.

— Однієї фотографії недостатньо, — продовжив Кай.

— Я знаю.

— Нам потрібні документи.

— Листи.

— Старі записи.

Вони говорили по черзі.

Наче складали пазл.

— Можливо, у наших батьків є щось, що вони приховують.

Енджі подивилася на нього.

— Ти хочеш перевірити свою сім'ю?

Кай опустив погляд.

— Я хочу знати правду.

Це прозвучало серйозніше, ніж вона очікувала.

— Навіть якщо вона буде неприємною?

Він підняв очі.

— Особливо якщо вона буде неприємною.

Енджі на мить замовкла.

Бо це було не те, що вона очікувала почути від нього.

Кай Гаррісон, який завжди захищав свою родину.

Кай Гаррісон, який не хотів вірити жодному її слову.

Тепер сам хотів знайти правду.

— Добре, — тихо сказала вона.

Він уважно подивився на неї.

— Добре?

— Ми шукаємо.

Кай кивнув.

— Разом.

Енджі одразу насупилася.

— Не звикай.

Він ледь помітно усміхнувся.

— Я й не збирався.

— Добре.

— Але нам доведеться співпрацювати.

Вона важко видихнула.

— Мені це не подобається.

— Мені теж.

— Чудово.

— Але це єдиний варіант.

Енджі подивилася на нього.

Вона все ще не довіряла йому повністю.

Він теж не довіряв їй.

Але зараз у них було дещо спільне.

Правда.

— З чого почнемо? — запитала вона.

Кай задумався.

— З наших сімейних архівів.

Вона підняла брови.

— Ти хочеш знову проникнути до свого будинку?

— Ні.

Він подивився на неї.

— Цього разу зробимо все розумніше.

Енджі скептично посміхнулася.

— Дивно чути це від тебе.

— Так само дивно чути це від людини, яка залізла до мене додому.

Вона хотіла відповісти щось різке.

Але зупинилася.

Бо вперше це прозвучало не як образа.

А як жарт.

І це було ще дивніше.

Кай подивився на годинник.

— Нам треба йти.

Енджі кивнула.

Але коли вони поверталися до машини, вона раптом зрозуміла одну річ.

Ще кілька днів тому вона б ніколи не повірила, що стоятиме в парку ввечері поруч із Каєм Гаррісоном і плануватиме, як разом розкрити таємницю їхніх родин.

А тепер саме це і відбувалося.
 

Глава

Кай ще кілька секунд дивився на фотографію.

Потім повернув телефон Енджі.

— Добре.

Вона підняла брови.

— Добре?

— Так.

Він подивився на неї серйозно.

— Якщо ми справді хочемо дізнатися правду, нам треба діяти обережно.

Енджі кивнула.

— І що ти пропонуєш?

Кай задумався.

— Нам потрібне місце.

— Яке ще місце?

— Нейтральне.

Вона насупилася.

— Нейтральне?

— Так.

Він пояснив:

— Не мій будинок. Не твій будинок. Не університет. Не місце, де хтось із наших може нас побачити.

Енджі мовчала.

Бо він мав рацію.

Їй це не подобалося.

Зовсім.

Бо сама думка про те, що вона буде регулярно зустрічатися з Каєм Гаррісоном, здавалася абсурдною.

Ще тиждень тому вона б навіть не повірила, що це можливо.

— Тобто ти хочеш, щоб ми таємно зустрічалися? — запитала вона.

Кай подивився на неї.

— Я хочу, щоб ми не зруйнували все ще до того, як знайдемо відповіді.

Вона зітхнула.

— Мені це не подобається.

— Мені теж.

Енджі подивилася на нього.

— Ти завжди такий спокійний, коли пропонуєш щось божевільне?

— Ні.

Пауза.

— Просто я вже звик мати справу з божевільними людьми.

Вона ледь не усміхнулася.

Але швидко сховала це.

— Не думай, що це означає, що я тобі довіряю.

Кай кивнув.

— Я і не думаю.

— Добре.

— Але ти теж повинна розуміти, що я не ворог.

Ці слова змусили її замовкнути.

Бо кілька днів тому вона б одразу заперечила.

А зараз...

Вона не була впевнена.

— Гаразд, — нарешті сказала Енджі.

Кай уважно подивився на неї.

— Це означає?

Вона закотила очі.

— Це означає, що ми знайдемо місце.

Він кивнув.

— Добре.

— Але тільки для пошуку правди.

— Звичайно.

— І не думай, що ми раптом стали друзями.

На його обличчі з'явилася ледь помітна усмішка.

— Повір, Вуд, я теж ще не готовий називати тебе другом.

— Чудово.

— Чудово.

Вони кілька секунд просто дивилися один на одного.

І це було дивно.

Бо вперше їхня суперечка не закінчилася образами.

Вперше вони просто домовилися.