Глава

Наступний день в університеті почався так, ніби нічого не сталося.

Пари. Лекції.Звичайні розмови в коридорах.

Але Енджі все одно кілька разів ловила себе на тому, що згадує вчорашню переписку з Каєм.

Особливо його коротке:

«Так.»

Вона досі не могла зрозуміти, він спеціально її дратував чи справді був настільки байдужим.

Хоча... Якби йому було байдуже, він би не допоміг їй у своєму будинку.

Не відвіз би її додому. Не хвилювався б тоді, коли вона знепритомніла.

Енджі одразу відкинула ці думки.

— Ні.

Вона не збиралася шукати в ньому щось хороше.

Він був Гаррісоном. Цього було достатньо.

Після останньої пари всі студенти вирушили на спортивний майданчик.

Сьогодні було спільне тренування.

Хлопці й дівчата разом.

Коли тренер оголосив це, серед студентів одразу почулися невдоволені голоси.

— Серйозно?

— Ми будемо тренуватися всі разом?

— Це не дуже зручно...

Старий тренер лише спокійно подивився на них.

— Ви зараз серйозно?

Усі замовкли.

— Ви спортсмени.

Він пройшовся вздовж команди.

— Не хлопці.

Не дівчата.

Не окремі групи.

— Ви гравці.

Його голос став твердішим.

— На полі немає поділу. Там є лише ті, хто сильніший, швидший і готовий працювати.

Ніхто більше не сперечався.

Першою вправою була естафета.

Команди змішали.

Що було ще незвичніше — Енджі опинилася в одній групі зі своїм братом.

А навпроти них була команда Кая.

Звичайно.

Ніхто навіть не здивувався.

Навіть у тренуванні між Вудами й Гаррісонами одразу з'явилося бажання перемогти.

— Не програй їм, — сказав Нейтан сестрі.

Енджі посміхнулася.

— Ти мені це кажеш?

— Саме тобі.

— Дякую за підтримку.

— Завжди будь ласка.

Естафета проходила неподалік річки.

Потрібно було добігти до певної точки, передати предмет наступному учаснику й повернутися назад.

Команди йшли майже однаково.

Останній етап.

Енджі стояла на старті.

Її команда була трохи попереду.

Вона бачила, як Нейтан передає їй предмет.

— Давай, Енджі!

Вона побігла. Вона не думала ні про що. Тільки про перемогу.

Поворот був уже близько.

Але вона зрозуміла занадто пізно.

Нога ковзнула.

— Чорт...

Вона спробувала загальмувати.

Але швидкість була надто великою.

Її понесло вбік.

Прямо до берега.

На секунду вона побачила лише воду перед собою.

І подумала:

"Ну чудово."

Енджі падає прямо до річного рову . Вона забруднилась, але намагаєтеся якось вийти з цієї ситуації 

 Аж раптом чиясь рука простягнулась до неї.

Енджі завмерла.

Підняла голову. Кай.

Він стояв поруч, простягаючи руку, аби допомогти їй.

Його обличчя залишалося спокійним.

Наче він просто виконав звичайну дію.

— Обережно.

І все.

Без насмішки.

Без сарказму.

Без їхніх звичних сварок.

Енджі кілька секунд просто дивилася на нього.

— Ти...

Він допоміг їй піднятися на ноги й одразу відпустив руку.

— Все нормально?

Вона навіть не знала, що відповісти.

— Так.

Кай коротко кивнув.

— Тоді дивись, куди біжиш.

І просто відійшов.

Енджі залишилася стояти на місці.

Її брат підійшов до неї.

— Ти ціла?

— Так.

Але вона все ще дивилася туди, де стояв Кай.

Бо це було найгірше.

Вона очікувала від нього чого завгодно.

Глузування.

Їдких слів.

Задоволення від її помилки.

А він просто допоміг.

І навіть не попросив нічого натомість.

Вона намагалася говорити спокійно, але її погляд ще на секунду ковзнув у бік Кая.

Брат це помітив.

І, звісно, не втримався.

— Ну так, звісно.

Енджі подивилася на нього.

— Що?

Він усміхнувся без особливої радості.

— Нічого.

— Джейсон.

— Просто цікаво.

Він кивнув у бік Кая.

— Ти ж розумієш, що він тебе щойно врятував?

Енджі насупилася.

— Він просто допоміг мені не впасти у воду.

— Саме.

Джейсон склав руки на грудях.

— Наступного разу просто не дозволяй нікому з цих виродків тебе торкатися.

Енджі здивовано подивилася на нього.

— Серйозно?

— Так.

— Він буквально просто подав мені руку.

— Я бачив.

— Тоді в чому проблема?

Її брат важко видихнув.

— Саме через це я зараз і не пішов до нього.

Енджі підняла брови.

— Що?

Він подивився на Кая, який саме щось обговорював із хлопцями зі своєї команди.

— Бо якби він ще й почав насміхатися чи поводитися як завжди...

Брат Енджі стиснув щелепу.

— Я б, мабуть, не стримався.

Енджі закотила очі.

— Ти серйозно хотів набити йому лице через те, що він мене врятував?

— Ні.

Пауза.

— Через те, що він Гаррісон.

Вона нічого не відповіла.

Бо це була правда.

Для їхніх родин прізвище означало більше, ніж сама людина.

Вуді.

Гаррісон.

Дві сторони однієї старої війни.

— Знаєш, — тихо сказала Енджі, — іноді люди не такі, як про них розповідають.

Брат подивився на неї уважніше.

— Ти зараз про що?

Вона одразу зрозуміла, що сказала зайве.

— Ні про що.

— Енджі...

— Забудь.

Вона взяла пляшку води.

— Нам треба доробити тренування.

Він ще кілька секунд дивився на неї.

І знав, коли вона щось приховує.

А тим часом на іншому кінці майданчика Кай на мить подивився в їхній бік.

Він почув не слова.