Глава

Коли Енджі тихо відчинила двері, у будинку ще горіло світло.

З кухні долинали голоси батьків.

— Це ти? — почувся голос мами.

— Так.

Енджі швидко зняла куртку й зайшла до кухні.

Батько саме допивав чай, а мама складала посуд у шафу.

Майкл підняв на доньку погляд.

— Довго тебе не було.

Енджі на мить завмерла.

— Після пар зустріла знайому... Потім захотілося трохи пройтися.

Батько уважно подивився на неї.

— Усе гаразд?

— Так.

— Точно?

Вона змусила себе всміхнутися.

— Просто трохи втомилася.

Мама тепло усміхнулася.

— Не засиджуйся довго сьогодні. Тобі ще тренування завтра.

— Добре.

Енджі побажала батькам доброї ночі й піднялася до своєї кімнати.

Зачинивши двері, вона сперлася на них спиною.

Повільно заплющила очі.

— Що це взагалі був за день?..

Ще вранці вона була впевнена, що Гаррісони — її вороги.

А ввечері...

Вона непритомніла в кімнаті Кая.

Їхала з ним в одній машині.

І бачила, як він щиро злякався за неї.

Вона важко видихнула.

— Ні...

— Це нічого не змінює.

Вона поклала телефон на тумбочку й пішла у ванну.

Повернувшись, сіла на ліжко.

У кімнаті було тихо.

Лише годинник відміряв секунди.

Її погляд мимоволі впав на телефон.

Вона сама не розуміла, чому.

Наче чекала чогось.

— Дурниці...

Саме в цю мить екран засвітився.

Пролунав звук нового повідомлення.

Енджі насупилася.

Узяла телефон до рук.

І завмерла.

Kai Harrison.

Вона кілька секунд просто дивилася на ім'я.

— Ні...

Повідомлення було коротким.

«Ти жива?»

Енджі кілька разів перечитала ці два слова.

Вона навіть перевірила, чи не помилилася.

Повідомлення справді було від нього.

Людини з родини, яку її вчили ненавидіти все життя.

Вона повільно набрала відповідь.

«Тобі яке діло?»

Повідомлення одразу було прочитане.

За кілька секунд прийшла відповідь.

«Якби не сьогодні, я б у житті тобі не написав.»

Енджі фиркнула.

«Я теж не мріяла отримати повідомлення від такого придурка, як ти.»

Минуло кілька секунд.

На екрані з'явилося:

«Добре. Значить, із тобою все нормально.»

Енджі сама не помітила, як ледь усміхнулася.

Вона швидко стерла усмішку з обличчя.

— Ні, Гаррісоне...

— Не думай, що це щось змінює.

Вона вимкнула телефон і поклала його на ліжко.

Та вперше за багато років між двома представниками ворогуючих родин відбулася не сварка.

А звичайна людська розмова.

І хоч жоден із них не хотів цього визнавати, саме ці кілька повідомлень стали першою маленькою тріщиною в стіні, яку їхні родини будували багато років. 

Енджі кілька секунд дивилася на останнє повідомлення.

Потім швидко почала друкувати.

Енджі:
«До речі, ти сьогодні ледь мене не вбив.»

Повідомлення було прочитане майже одразу.

Минуло кілька секунд.

На екрані з'явилася відповідь.

Кай:
«Я знаю.»

Вона насупилася.

Такої відповіді вона не очікувала.

Енджі:
«І це все?»

Цього разу він відповідав довше.

Наче кілька разів стирав написане.

Нарешті повідомлення прийшло.

Кай:
«Я й так почуваюся винним через те, що сталося.»

Енджі мовчки перечитала ці слова.

Кай:
«Тому не треба нагадувати мені про це ще кілька разів.»

Вона ледь усміхнулася.

Енджі:
«Хто знає... Може, я ще довго буду тобі це згадувати.»

Відповідь прийшла майже миттєво.

Кай:
«Тоді мені доведеться дуже довго це слухати.»

Енджі тихо фиркнула.

Енджі:
«Заслужив.»

Кілька секунд у чаті було тихо.

Потім Кай написав ще одне повідомлення.

Кай:
«Можливо.»

Енджі завмерла.

Вона не очікувала, що він не почне сперечатися.

Вона вже хотіла щось відповісти, але нове повідомлення випередило її.

Кай:
«І все ж... більше не лізь до нашого будинку.»

Енджі закотила очі й швидко надрукувала:

Енджі:
«Нічого не обіцяю, Гаррісоне.»

На екрані з'явилося коротке:

Кай:
«Вперта.»

Вона усміхнулася вже відкрито.

Енджі:
«Це комплімент?»

Кай нічого не відповів.

Лише прочитав повідомлення.

Через хвилину біля його імені з'явився статус «не в мережі».

Енджі ще кілька секунд дивилася на екран телефону.

— Дивний ти... Гаррісоне...

Вона поклала телефон на тумбочку, навіть не підозрюючи, що по той бік екрана Кай теж ще довго думав про їхню розмову.
 

Наступного ранку університет жив звичним життям.

Студенти поспішали на пари, хтось сміявся в коридорах, хтось дописував домашнє завдання просто на сходах.

Енджі сиділа зі своїми подругами в їдальні.

Перед нею стояла майже недоторкана чашка кави.

— Ти сьогодні знову десь літаєш, — усміхнулася Сара.

— Га?

— Я вже двічі тебе щось питала.

Енджі винувато всміхнулася.

— Вибач... Просто задумалася.

Мія уважно подивилася на неї.

— Це вже не смішно. Останні кілька днів ти зовсім не схожа на себе.

— Просто багато всього накопичилося.

— Через тренування?

— І через навчання.

Вона не хотіла брехати.

Але й правду сказати не могла.