Глава

Перерва між парами завжди була найгучнішою частиною дня.

Коридори університету за лічені хвилини заповнилися студентами. Хтось поспішав до їдальні, хтось сидів на широких підвіконнях із кавою, а біля спортивного корпусу вже зібралися хлопці й дівчата в тренувальній формі.

Енджі, Мія та Сара саме виходили на подвір'я.

— Якщо сьогодні тренер знову змусить нас бігати десять кілометрів, я офіційно помру, — простогнала Мія.

— Не перебільшуй, — засміялася Сара.

— Кажеш це зараз. Через годину сама лежатимеш на газоні.

Енджі лише усміхнулася.

Вона любила спорт.

Саме на тренуваннях вона могла викинути з голови все зайве.

Та сьогодні щось було не так.

Повітря ніби стало важчим.

Біля спортивного корпусу збиралося дедалі більше студентів.

— Чому там стільки людей? — нахмурилася Сара.

Раптом натовп розступився, і до них підбіг схвильований першокурсник.

— Там знову Гаррісони і Вуди б'ються!

— Що? — Мія широко розплющила очі.

— На задньому майданчику! Швидше!

Студенти один за одним кинулися туди.

Енджі переглянулася з подругами.

— Ходімо.

Коли вони добігли до спортивного майданчика, навколо вже стояло з пів сотні студентів.

У самому центрі двоє хлопців билися так, ніби зовсім забули, що перебувають посеред університету.

— Давай! Вставай! — кричав хтось із натовпу.

— Покажи йому!

Один із хлопців різко вдарив суперника в обличчя.

Той похитнувся, але одразу відповів сильним ударом у живіт.

— Це ж Кріс! — вигукнула Мія.

Енджі відразу впізнала хлопця.

Кріс Вуд.

Їхня сім'я була далекою ріднею.

По інший бік стояв Алекс Гаррісон.

Вони ненавиділи одне одного ще зі школи.

— Припиніть! — крикнув якийсь викладач.

Але його ніхто не почув.

Хлопці вже повалилися на землю, продовжуючи бити один одного кулаками.

Студенти лише підбурювали їх.

— Вуди!

— Гаррісони!

— Давайте!

Енджі зробила крок уперед.

— Треба їх розтягнути!

— Не лізь! — схопила її за руку Сара.

Саме в цей момент із натовпу швидко вийшов високий хлопець. Темне волосся.

Темно-синя спортивна форма.

Спокійний, але дуже зосереджений погляд. Кай Гаррісон.

Він навіть не подивився навколо.

Одразу кинувся до хлопців.

— Досить!

Він різко схопив Алекса за плечі й буквально відтягнув назад.

— Відпусти мене! — гаркнув той.

— Заспокойся!

Та Кріс уже знову кинувся вперед.

Кай встиг виставити руку й зупинив його.

— Ти теж охолов!

— Забери руки, Гаррісоне! — огризнувся Кріс.

— Та мені байдуже, Вуд ти чи ні!

Його голос уперше прозвучав різко.

— Ви обоє поводитеся як ідіоти!

На майданчику запала тиша.

Навіть натовп перестав кричати.

Кай переводив погляд із одного хлопця на іншого.

— Якщо вам так хочеться щось довести, робіть це на змаганнях. А не влаштовуйте цирк посеред університету.

Алекс опустив голову.

Кріс важко дихав, але більше не намагався вирватися.

У цей момент підбігли тренери.

— Що тут відбувається?!

— У мій кабінет. Обидва. Негайно!

Хлопців повели до корпусу.

Натовп почав розходитися.

Енджі не відводила погляду від Кая.

Вона чекала, що він хоча б раз стане на бік свого родича.

Але він лише важко видихнув і похитав головою.

— Ідіоти...

Він уже хотів піти, коли випадково підняв очі.

Їхні погляди знову зустрілися.

Енджі дивилася на нього з явною недовірою.

Кай відповів таким самим холодним поглядом.

Ні слова.

Лише кілька секунд мовчання.

Потім він мовчки розвернувся й пішов до спортивного корпусу.

— Дивний він, — тихо сказала Сара.

Енджі схрестила руки на грудях.

— Не обманюйся.

— Але він же...

— Він Гаррісон.

Цього достатньо.

Хоча десь глибоко всередині вона вперше відчула дивне роздратування.

Не через нього.

А через те, що його вчинок зовсім не збігався з образом, який вона малювала собі все життя.

Університет жив своїм звичним життям.

У коридорах лунав сміх, у кав'ярні вже вишикувалася довга черга за кавою, а студенти поспішали на першу пару.

Енджі, Мія та Сара сиділи за столиком біля великого панорамного вікна в студентській їдальні.

— Якщо чесно, я вже мрію про вихідні, — сказала Мія, колупаючи виделкою салат.

— Тиждень тільки почався, — усміхнулася Сара.

— Саме тому.

Енджі мовчки пила чай, переглядаючи розклад на телефоні.

— Сьогодні після пар тренування, — нагадала Сара.

— Знаю.

— І, здається, буде спільне використання спортивної арени.

Енджі підняла голову.

— З ким?

Мія тихо видихнула.

— З Гаррісонами.

Енджі лише фиркнула.

— Чудово.

Двері їдальні відчинилися.

Усередину зайшла компанія хлопців.

Їх було шестеро.

Високі, у темно-синіх спортивних худі з емблемою університету.

Попереду йшов Кай Гаррісон.

Він спокійно розмовляв із другом, навіть не звертаючи уваги на погляди навколо.

— Знову вони, — пробурмотіла Мія.

Хлопці пройшли через усю їдальню.

Біля столика Вудів було кілька вільних місць.

Однак ніхто навіть не подумав сісти поруч.

Кай лише коротко глянув у той бік і повів свою компанію до дальнього кутка залу.

— Як завжди, — тихо сказала Сара.

— І так буде завжди, — відповіла Енджі.

— Чув, Вуди вчора знову програли тренування? — досить голосно сказав один із хлопців за столом Гаррісонів.

— Не дивно, — засміявся інший. — У них тільки язик добре працює.

За столом Енджі всі чудово це почули.

Мія вже хотіла щось відповісти, але Енджі легенько торкнулася її руки.