Розділ 31. Його власність

Світло з коридору здалося мені вибухом наднової. Я заплющила очі, все ще відчуваючи на своєму стегні брудні пальці постояльця, але хватка на моєму зап’ясті раптом ослабла.

​— Що за чортівня?! — вигукнув той, що стояв біля дверей. — Ти хто такий, нахлібник? Вийшов геть, ми не кликали обслуговування!

​Я розплющила очі й побачила Матвія. Він стояв у дверях, і від його зазвичай холодного, відстороненого вигляду не залишилося й сліду. Його блакитні очі, які я звикла бачити крижаними, зараз потемніли, ставши кольором грозового неба. Це була не просто злість. Це була неконтрольована, первісна лють.

​Він не сказав жодного слова. Матвій зробив три швидких кроки, і перш ніж чоловік на дивані встиг зреагувати, мій чоловік просто вирвав мене з його колін. Він смикнув мене до себе з такою силою, що я врізалася в його груди. Його рука власницьким жестом обхопила мою талію, притискаючи так міцно, що мені стало важко дихати.

​— Матвію… — прошепотіла я, хапаючись за його піджак. Мене всю трусило.

​— Вийди, — процідив він крізь зуби. Його голос вібрував від напруги.

​— Матвію, будь ласка, ходімо звідси, — я благально подивилася на нього, бачачи, як на його шиї здулися вени.

​Але він мене не чув. Він обережно, але непохитно відштовхнув мене до виходу, і в наступну секунду повітря в номері розірвав звук удару. Важкий, глухий звук кулака, що врізається в людську плоть.

​Матвій вдарив того, що сидів на дивані, прямо в обличчя. Кров миттєво хлинула з розбитого носа чоловіка, забризкуючи білий халат. Постоялець скрикнув, звалюючись на підлогу, але Матвій не зупинився. Він схопив його за комір халата, піднімаючи, як ганчіркову ляльку.

​— Ти торкався її? — голос Матвія був схожий на гарчання звіра. — Ти своїми брудними руками чіпав мою дружину?

​Другий чоловік, той, що був біля дверей, нарешті оговтався від шоку й кинувся на Матвія, намагаючись відтягнути його.

​— Ей, ти, психопате! Зупинись! Ти знаєш, хто ми такі? — закричав він.

​Матвій розвернувся блискавично. Його лікоть врізався в щелепу другого нападника, відправляючи того в нокаут ще до того, як він встиг договорити.

​— Мені плювати, хто ви! — закричав Матвій, знову повертаючись до першого, який уже задихався від власної крові. — Я — власник цього готелю! А це, — він різко вказав рукою в мій бік, — моя дружина! Якщо я ще хоч раз побачу, що ви дивитеся в її бік або, не дай боже, торкаєтеся її — ви опинитеся в землі! Я особисто простежу, щоб вас ніхто ніколи не знайшов!

​Він знову замахнувся, і я побачила, що він готовий вбивати. У його очах не було жалю, лише темна безодня гніву. Двері номера були відчинені навстіж — Матвій навіть не подумав їх зачинити, і шум бійки вже розносився по коридору.

​— Матвію, досить! — я кинулася до нього, намагаючись вхопити за руку. — Ти вб'єш його! Зупинись!

​— Пусти, Анастасіє! — він відмахнувся від мене, його обличчя було перекошене люттю.

​Саме в цей момент у номер влетів Олексій, а за ним — двоє охоронців у формі. Олексій миттєво оцінив ситуацію: закривавлені тіла на підлозі, розкидані меблі та Матвій, який виглядав як втілення самої смерті.

​— Матвію! Стій! — Олексій вхопив брата за плечі, силою відтягуючи від побитого клієнта. Охоронці швидко заблокували доступ до потерпілих.

​— Відпусти мене! Я навчу цих покидьків поваги! — виривався Матвій, і Олексію довелося прикласти неабияку силу, щоб втримати його.

​— Досить! — крикнув Олексій йому в саме вухо. — Ти хочеш до в’язниці? Хочеш підставити батька? Подивися на неї! Подивися на Асю!

​Матвій на мить завмер, переводячи подих. Його погляд зупинився на мені. Я стояла біля стіни, затиснувши рот рукою, мої очі були повні сліз і жаху. Його лють почала повільно згасати, змінюючись важким, похмурим усвідомленням.

​Олексій повернувся до охорони, його голос був холодним і діловим.

​— Виведіть цих істот через чорний хід. Прямо зараз. Їхні речі викиньте на смітник. Жодного запису про їхнє перебування в базі даних. І передайте всім готельним мережам: ці двоє в чорному списку назавжди. Жоден готель у цій країні не прийме їх навіть на поріг. Якщо вони спробують скаржитися — нагадайте їм про статтю за спробу зґвалтування.

​Коли охоронці потягли стогнучих постояльців геть, у номері запала тиша, порушувана лише важким диханням Матвія.

​Олексій підійшов до мене, м’яко торкнувшись мого ліктя.

— Асю, ти в порядку? Вони не встигли…

​Я не встигла відповісти. Матвій зробив крок до мене, відштовхуючи руку брата. Його очі все ще горіли, але тепер у них було щось інше. Він знову схопив мене за плечі, вдивляючись у моє обличчя так, ніби шукав там рани.

​— Я сказав — ніхто не сміє тебе торкатися, — прошепотів він так тихо, що почув лише Олексій і я. — Ніхто, крім мене.

​Я дивилася на його закривавлені кулаки — ті самі, які я маскувала косметикою. Тепер вони знову були розбиті. І я не знала, що лякає мене більше: ті двоє чоловіків чи та небезпечна, власницька пристрасть, яка щойно прокинулася в моєму чоловікові.