Розділ 15. Гіркий присмак ранку

​Сонце безжально заливало їдальню яскравим світлом, яке здавалося мені занадто агресивним після тихої нічної бесіди на кухні. Я сиділа за довгим столом, відчуваючи себе зайвим елементом у цьому ідеальному інтер’єрі. На мені була одна з нових суконь, які купили за наказом Анатолія Григоровича — стримана, елегантна, кольору пильної троянди. Вона пасувала до моєї блідості, але не додавала впевненості.

​Анатолій Григорович сидів на чолі столу, зосереджено вивчаючи свіжі газети та планшет. Олексій, навпаки, виглядав бадьорим, хоча я знала, що він спав не більше за мене. Він зустрів мене ледь помітною усмішкою, яка на мить зігріла моє заціпеніле серце.

​— Доброго ранку, Анастасіє, — сухо промовив господар дому, не піднімаючи очей від екрана. — Спадкоємця нашого роду ще не видно?

​Я лише похитала головою, опускаючи погляд у тарілку з недоторканим омлетом.

​— Він не повертався до спальні вночі, — тихо відповіла я.

​Анатолій Григорович нарешті відірвався від планшета. Його очі звузилися, а на вилицях заграли жовна. Олексій напружився, завмерши з чашкою кави в руках.

​— Ось як… — процідив свекор. — Наша родина щойно відсвяткувала весілля, яке має стати взірцем для всієї ділової еліти, а мій син вирішив, що шлюбна ніч — це час для…

​Він не договорив. Двері їдальні відчинилися з таким гуркотом, що я мимоволі здригнулася.

​У кімнату ввалився Матвій. Вигляд у нього був такий, наче він щойно повернувся з поля бою, де програв усе. Піджак перекинутий через плече, біла сорочка розстебнута майже до середини грудей і вкрита якимись плямами. Волосся стирчало в різні боки, очі були налиті кров’ю, а від самого порогу від нього війнуло важким шлейфом перегару, сигаретного диму та дешевих солодких парфумів.

​Він шатнувся, хапаючись за спинку стільця, і обвів нас каламутним поглядом. Коли він побачив мене, на його губах з’явилася крива, гидка посмішка.

​— О… дружина… — прохрипів він. — Вся така… правильна. Снідаєш? Смачного.

​Анатолій Григорович повільно підвівся з-за столу. Тиша в їдальні стала такою густою, що її можна було різати ножем. Я бачила, як пальці Олексія стиснулися на ручці чашки так, що побіліли кісточки.

​— Ти хоч розумієш, що ти робиш? — голос свекра був тихим, але від нього віяло таким льодом, що в мене затерпла спина. — Ти прийшов у мій дім у такому вигляді на наступний ранок після власного весілля?

​— Та яке там весілля, тату… — Матвій махнув рукою, мало не впавши на стілець. — Це ж був твій… проект. Контракт. Ну, я його підписав. Що ще треба?

​— Мені треба, щоб ти нарешті ввімкнув свої мізки! — вигукнув Анатолій Григорович, і цей раптовий перехід на крик змусив мене втиснутися в стілець. — Ти — Волошин! На тебе дивляться тисячі людей. Я планував сьогодні оголосити про вашу поїздку в медовий місяць. Квитки в Італію, преса, фотографії щасливого подружжя… все мало працювати на наш імідж!

​Свекор зробив крок до сина, оглядаючи його з неприхованою огидою.

​— Але дивлячись на це опудало, я розумію, що жодна поїздка не врятує ситуацію. Ти поводишся як підліток-невдаха, а не як дорослий чоловік і спадкоємець імперії. Тобі мало було того бруду в готелі? Ти хочеш додати ще?

​Матвій намагався щось заперечити, але батько перебив його залізним жестом.

​— Досить! Слухай мене уважно, Матвію. Моє терпіння скінчилося. Твої викрутаси дістали мене до печінок. Якщо я ще раз побачу тебе в такому стані, якщо ти ще раз знехтуєш своїми обов’язками як чоловіка чи як мого співробітника — я позбавлю тебе спадку. Офіційно. Перепишу все на Олексія, а тебе залишу на вулиці з тими «друзями», які підсовують тобі дівчат на дні народження.

​Матвій на мить заціпенів. Його очі трохи проясніли від страху, який пробився навіть крізь алкогольний туман. Погроза позбавлення спадку була єдиним, що могло його протверезити.

​— Тату, я просто… — почав він, але голос зрадницьки зірвався.

​— Йди з моїх очей, — процідив Анатолій Григорович, вказуючи рукою на двері. — Йди в душ, проспися. Про медовий місяць забули. Поки ти не почнеш поводитися гідно, ти нікуди не поїдеш. Я поговорю з тобою пізніше. Коли в твоїй голові буде хоч крапля здорового глузду.

​Матвій, похитуючись, розвернувся і поплентався до виходу. Він навіть не глянув на мене. Коли двері за ним зачинилися, Анатолій Григорович важко сів назад у крісло і потер скроні.

​— Жодної поваги… — пробурмотів він. — Жодної відповідальності.

​Я сиділа, вчепившись у серветку. Медовий місяць скасовано. Це означало, що мені не доведеться залишатися з ним наодинці в чужій країні. Полегшення було таким сильним, що я ледь не видихнула його вголос. Але водночас я розуміла: гнів свекра — це не милосердя до мене. Це просто розрахунок.

​Олексій подивився на мене через стіл. У його погляді була гіркота за брата і глибоке співчуття до мене. Він знав, що я відчуваю. Він бачив, як я здригаюся від кожного слова Матвія.

​— Вибач за це, Асю, — тихо сказав Олексій.

​Анатолій Григорович підняв голову. Його погляд знову став холодним і діловим. Він подивився на мене так, наче щойно згадав про моє існування.

​— Гаразд. Раз медовий місяць відкладається, ми не будемо гаяти час. Нам потрібно заповнити паузу в іміджевій кампанії чимось корисним.

​Він зробив ковток уже холодної кави і зафіксував свій погляд на мені.

​— Анастасіє, підготуйся. З сьогоднішнього дня ти починаєш працювати.