Розділ 8. Суд господаря

Повітря у вітальні стало важким, наче перед грозою. Поява Анатолія Григоровича подіяла на Матвія як холодний душ, але не заспокоїла його, а лише додала люті. Я ж відчувала себе метеликом, пришпиленим до дошки: крила зламані, а втекти неможливо.

​Анатолій Григорович пройшов у центр кімнати. Його кроки були тихими, але в цій тиші ховалася величезна влада. Він зупинився, переводячи погляд з розхристаного, роздратованого сина на мене — бліду, з тремтячими руками, затиснуту в кутку власної безпорадності.

​— Матвію, я чекаю пояснень, — голос батька пролунав рівно, але від цього металевого відтінку мені захотілося зникнути. — Чому ти горланиш на весь дім так, що в мене в кабінеті шибки дрижать?

​Матвій різко тицьнув у мій бік пальцем, його обличчя перекосилося від зневаги.

​— Та тому що ця… — він запнувся, підбираючи найбрудніше слово. — Ця дівка — секс-ескортниця! Батьку, ти розумієш? Її мої друзі мені на днюху «замовили». У готель. А тепер вона якимось дивом опинилася в нашому домі під виглядом покоївки! Одягла цей фартушок і думає, що ми ідіоти. Вона прийшла шантажувати нас, вибивати гроші, я впевнений!

​Він знову повернувся до мене, його очі палали вогнем.

​— Не вийде, «подаруночку»! Я розкусив твій план ще до того, як ти встигла відкрити свій рот!

​Я відчула, як усередині щось обривається. Це було занадто. Весь цей сором, цей біль, який я намагалася поховати, тепер виставили на огляд людині, яка тримала в руках мою останню надію на життя.

​— Це неправда! — вигукнула я, і мій голос зірвався на хрип. — Я не повія!

​Я подивилася прямо на Анатолія Григоровича. У його очах не було гніву — лише холодна, аналітична цікавість.

​— Тоді, в готелі… я прийшла на співбесіду! — слова вилітали з мене потоком, я не могла їх зупинити. — Мене провели до номера, сказали чекати там. А потім прийшов він… Він був п’яний. Він вирішив, що я — та сама дівчина від його друзів. Я намагалася пояснити, я просила відпустити, але він не слухав! І сюди я прийшла, навіть не знаючи, хто власник цього будинку. Мені не треба ваші гроші! Мені не треба нічого за те, що він зі мною…

​Я замовкла, не в силах вимовити це слово. Горло стисло спазмом, а в очах потемніло від приниження.

​— Батьку, кого ти слухаєш?! — Матвій знову втрутився, роблячи крок до мене. — Вона ескортниця, яка розсуває ноги за гроші, а тепер співає нам казки про «бідну нещасну»! Нехай забирається звідси, їй тут не місце!

​Анатолій Григорович підняв руку, і Матвій миттєво замовк, хоча його груди все ще важко ходили від гніву. Господар дому повернувся до мене.

​— Як я розумію, ви — та сама Лелека Анастасія, яку Марина найняла кілька днів тому? — запитав він, наче зважуючи кожну букву мого прізвища.

​— Так, — витиснула я з себе.

​Він натиснув кнопку на настінному інтеркомі.

​— Марино Олександрівно, зайдіть у вітальню. Зараз же.

​За хвилину провідна покоївка була поруч. Вона озирнула нас трьох, і я помітила, як вона напружилася, відчувши атмосферу.

​— Слухаю, Анатолію Григоровичу.

​— Марино, скажи мені, ти знаєш, кого саме ти найняла на посаду покоївки? — він вказав на мене підборіддям. — Ти перевіряла її минуле?

​— Звісно, пане, — Марина Олександрівна відповіла чітко, хоча я бачила, як вона здивована. — Усе офіційно, через перевірене агентство. Анастасія закінчила коледж із відзнакою, має чудові рекомендації. За ці кілька днів вона показала себе з найкращого боку: старанна, мовчазна, роботу виконує ідеально. Жодних нарікань.

​Анатолій Григорович хвилину мовчав, дивлячись кудись повз нас. Потім він коротко кивнув.

​— Дякую, Марино. Можеш повертатися до роботи.

​Коли вона вийшла, у вітальні знову запала тиша. Матвій уже готувався до нового наступу, але батько випередив його.

​— Значить так, — голос Анатолія Григоровича став низьким і загрозливим. — Ніхто нікуди не піде, поки я особисто не з’ясую кожну деталь цієї «випадковості». Анастасіє, повертайтеся до своїх обов’язків. Виконуйте роботу так, ніби цього галасу не було.

​Я лише кивнула, не вірячи, що мене не вигнали прямо зараз.

​— А ти, Матвію, — батько повернувся до сина, і в його погляді з’явилося щось таке, від чого Матвій мимоволі випрямився. — Ти зараз же збираєшся і їдеш до брата в «Престиж». Допоможеш Олексію з аудитом і підготовкою до сезону. Почнеш працювати мізками, а не тільки розважатися за мій рахунок.

​— Що?! — Матвій спалахнув. — Батьку, ти віриш цій дівці? Олексій сам чудово справляється, йому не потрібна моя допомога! Я не збираюся їхати з дому через якусь приблуду!

​Анатолій Григорович зробив лише один крок назустріч сину. Його очі звузилися.

​— Це не прохання, Матвію. Це наказ. Збирайся. Якщо я дізнаюся, що ти хоч пальцем торкнувся цієї дівчини або знову почав на неї кричати — розмова буде іншою.

​Матвій стиснув зуби так, що на щоках заграли жовна. Він кинув на мене погляд, сповнений такої ненависті, що мені захотілося закритися руками. Потім він різко розвернувся і вибіг з вітальні, ледь не знісши по дорозі вазу, яку я так ретельно чистила.

​Я залишилася стояти перед Анатолієм Григоровичем.

​— Дякую… — прошепотіла я.

​Він подивився на мене довгим, важким поглядом. У ньому не було співчуття. Там було щось інше — холодний розрахунок і підозра, яку він поки що просто приховав.

​— Не дякуйте, Анастасіє. Я не терплю безладу в своєму домі. Йдіть працюйте.

​Я пішла. Ноги ледь тримали мене. Я розуміла: Матвій поїхав, але це не кінець. Це був лише початок шторму, який мав зруйнувати все, що я так відчайдушно намагалася збудувати.