Розділ 17. Його остання пропозиція

Данило прийшов через два дні.

Я була сама на виробництві. Галина вже пішла, Олеся забрала Софію на прогулянку. Побачивши його через скляні двері, я ввімкнула запис на телефоні й написала Ярині.

— П’ять хвилин, — сказав Данило. — Потім підеш до поліції, адвокатки чи Максима. Куди захочеш.

— Говори.

Він поклав на стіл ключі.

— Від квартири. Переоформлю її на тебе.

— За що?

— Не за що. Для Софії.

— Продовжуй.

— Розлучуся з Веронікою. Вона вже подала заяву, тому проблем не буде. Поверну тобі двадцять відсотків компанії, а після реструктуризації — ще десять.

— У мене було сорок.

— Після інвестиції сорок залишитися не могло.

— Моя частка мала зменшуватися пропорційно до твоєї.

— Добре. Перерахуємо.

Він говорив швидко, ніби поспішав укласти угоду до того, як я встигну подумати.

— Чого ти хочеш?

— Повернися.

— Куди?

— До мене. Ми відновимо компанію. Виховуватимемо Софію. Я виправлю все.

— Ти пропонуєш мені жити з чоловіком, проти якого відкрито провадження через підроблення мого підпису?

— Роман підготував документи.

— А ти погодив.

— Я знав, що ти не заперечуватимеш проти поруки, якби розуміла ситуацію.

— Тому не запитав?

— Не було часу.

— Зате на весілля час знайшовся.

Данило вдарив долонею по столу.

— Я одружився, щоб отримати доступ до грошей Бережних!

— Петро не вимагав весілля.

Він завмер.

— Максим сказав?

— Це правда?

— Без шлюбу вони будь-якої миті могли мене викинути.

— Ти одружився заради контролю.

— Заради компанії.

— І спав із Веронікою теж заради компанії?

— Спочатку я справді нею захопився. Потім усе зайшло надто далеко.

— Вісім місяців — достатньо, щоб зупинитися.

— Я не хотів утратити тебе.

— Тому забрав мою частку?

— Планував повернути після угоди.

— Чому оформив на мене поруку?

— Банку була потрібна додаткова гарантія.

— Ти знав, що підпис перенесли з іншого документа?

Він мовчав.

— Даниле, ти знав?

— Роман сказав, що потім усе переоформимо.

— Отже, знав.

— Я не думав, що ти підеш проти мене.

— А я не думала, що батько моєї дитини одружиться, поки я народжуватиму.

Він потер обличчя.

— Я припустився помилок. Але ти теж не бездоганна. Уже привела у наше життя Максима.

— Ми не живемо разом.

— Поки що. Думаєш, він обере тебе замість родини?

— Це його рішення. Моє рішення вже ухвалене.

— Яке?

— Я не повернуся.

— Навіть заради Софії?

— Саме заради неї.

Я показала на двері.

— Іди.

— Якщо передумаєш, пропозиція чинна до судового засідання.

— Вона не була чинною навіть хвилину.

Коли він вийшов, я зберегла запис у кількох місцях і переслала Ярині.

Данило визнав, що знав про використання мого підпису. Його пояснення не перетворювало підроблення на законний учинок.

Цього разу він не міг забрати свої слова назад.