Розділ 15. Бухгалтерка

Тамара не відповідала дві доби.

Ярина радила не панікувати. Максим перевірив через колишніх колег і дізнався, що її звільнили за порушення умов конфіденційності. У компанії ніхто не знав, де вона.

— Данило міг їй погрожувати, — сказала я.

— Міг, — відповіла Ярина. — Але ми не маємо підтвердження.

— Вона передала нам документи, а тепер зникла.

— Вона не зникла. Не відповідає на дзвінки.

На третій день Тамара сама прийшла до виробничої кухні.

Я саме прикрашала торт. Вона стояла біля входу з великою сумкою та виглядала виснаженою.

— Можна поговорити?

Я попросила Галину наглянути за піччю й провела Тамару до маленької кімнати.

— Де ви були?

— У сестри. Данило заблокував усі доступи, забрав робочий телефон і сказав, що подасть до суду.

— За що?

— За розголошення комерційної інформації та викрадення документів.

— Ви нічого не викрадали.

— Він так не вважає.

Тамара дістала з сумки ноутбук.

— Тут решта копій.

— Чому не віддали раніше?

— Боялася.

— А тепер?

— Теж боюся. Але Данило вчора прислав Романа. Вони запропонували виплатити мені три місячні зарплати, якщо підпишу пояснення.

— Яке?

Вона простягнула аркуш.

У тексті було зазначено, що Тамара самостійно припустилася помилок під час оформлення протоколів і без відома керівництва використала старі зразки підписів учасників.

— Вони хочуть перекласти все на вас.

— Так.

— Ви підписали?

— Ні.

— Тоді негайно телефонуємо Ярині.

Адвокатка приїхала через сорок хвилин. Разом із нею був фахівець, який зробив копію даних і зафіксував їхнє походження.

На ноутбуці зберігалося листування Тамари з Данилом і Романом.

В одному повідомленні юрист надсилав зразок мого підпису й просив «акуратно перенести на фінальну версію». Тамара відповідала, що не братиме в цьому участі.

Данило писав:

«Не драматизуйте. Марта погодила всі умови усно. Після пологів підпише оригінали».

Я не погоджувала нічого навіть усно.

В іншому листі Данило наказував змінити дату протоколу, щоб документи відповідали вимогам інвестора.

— Цього достатньо? — запитала Тамара.

— Це серйозний доказ, — відповіла Ярина. — Але потрібна ваша офіційна заява.

— Якщо дам свідчення, вони знищать мою репутацію.

— Якщо підпишете їхнє пояснення, відповідальність перекладуть на вас.

Тамара закрила обличчя руками.

— Я лише хотіла працювати.

Я сіла поруч.

— Ви знали, що він робить із моєю часткою.

— Знала не все.

— Але мовчали.

— Так.

— Через ваше мовчання я могла залишитися з чужим боргом і без права на власні рецепти.

— Розумію.

Я не могла сказати, що все гаразд. Не могла одразу пробачити. Але переді мною сиділа не ворогиня. Данило використав її страх так само, як мою довіру та Веронічине бажання повірити чоловікові.

— Якщо дасте свідчення, Ярина допоможе захиститися, — сказала я. — Але вирішувати вам.

Тамара подивилася на адвокатку.

— Я дам.

Ми записували її пояснення до пізнього вечора. Вона розповіла, як Данило наказував приховувати борги, змінювати реєстр документів і проводити платежі через пов’язані компанії. Підтвердила, що обладнання на склад не надходило.

Найважливішим був лист, у якому Роман Кравченко повідомляв Данилові:

«Поруку Марти підготував. Використав підписи з банківської анкети. Після завершення угоди замінимо сторінки на підписані оригінали».

Данило відповів одним словом:

«Добре».

Я перечитала повідомлення кілька разів.

Не залишилося можливості переконувати себе, що юрист діяв сам. Данило знав.

— Подамо заяву про кримінальне правопорушення, — сказала Ярина. — Окремо передамо матеріали до суду в корпоративній справі.

— Його заарештують? — запитала Тамара.

— Не обіцяю швидких рішень. Спочатку зареєструють провадження, проведуть експертизи й допити. Але приховати все як технічну помилку стане складніше.

Наступного ранку Данило чекав біля виробництва.

Я не хотіла виходити з машини. Усередині спала Софія. Олеся сиділа поруч.

— Викликати поліцію? — запитала вона.

— Поки ні.

Я написала Ярині, увімкнула запис на телефоні й вийшла.

— Нам треба поговорити, — сказав Данило.

— Говори.

— Без запису.

— Ні.

— Тамара передала тобі листування.

Це було не запитання.

— Звідки знаєш?

— Вона вийшла на зв’язок із Романом.

— Добровільно?

— Він її адвокат.

— Учора вона обрала іншого.

Данило озирнувся на машину.

— Софія там?

— Не підходь.

— Я не збираюся нічого робити.

— Тоді стій на місці.

Його обличчя почервоніло.

— Ти не розумієш, що станеться, якщо ці документи потраплять до слідчих. Компанія зупиниться. Люди залишаться без роботи.

— Компанія зупиниться через гроші, які ти вивів.

— Я нічого не виводив.

— Де обладнання?

— У постачальника. Виникли проблеми з доставленням.

— Чому його списували як пошкоджене?

Данило замовк.

— Хто сказав?

— Тамара. І документи.

— Вона рятує себе. Усі рішення проводила саме вона.

— У мене є твоє листування з Романом.

На мить він утратив самовладання. Я побачила це в очах.

— Це можна пояснити.

— Пояснюватимеш слідчому.

— Ти справді готова посадити батька своєї дитини?

— Я готова розповісти, що ти зробив. Рішення ухвалюватиму не я.

— Софія виросте й дізнається, що мати знищила її батька.

— Вона дізнається, що батько підробив підпис її матері.

— Думаєш, Максим виховуватиме її замість мене?

— Не згадуй його.

— Ти ледве дочекалася, поки я піду.