Розділ 10. Гроші, яких не існує

Максим попросив зустрітися у вихідний.

Запропонував офіс Ярини, щоб я не сумнівалася в безпечності розмови. Присутність адвокатки його не бентежила.

Ми домовилися на суботу. Олеся залишилася із Софією в сусідній кімнаті. Ярина сіла біля мене, поставила телефон на стіл і запитала, чи Максим погоджується на запис.

— Так, — відповів він. — Але частина документів містить комерційну інформацію. Прошу поки не передавати їх третім особам без юридичної необхідності.

— Ми самі визначатимемо, що потрібно для захисту клієнтки, — сказала Ярина.

— Розумію. Тому й приніс копії, які можу передати офіційно.

Максим виглядав гірше, ніж під час нашої попередньої зустрічі. Під очима залягли темні тіні, сорочка була пом’ята під пальтом.

Він відкрив ноутбук.

— Почну з інвестиції. Компанія мого батька погодилася вкласти в «Теплий хліб» суму, достатню для відкриття шести нових точок і придбання виробничої лінії. За графіком перша частина коштів надійшла за два тижні до весілля.

— Скільки? — запитала я.

Він назвав суму.

Вона була значно більшою, ніж Данило говорив мені навесні.

— Куди пішли гроші?

— Приблизно третина — на закриття прострочених боргів перед постачальниками та банком. Ще частина — на рахунки трьох компаній, які нібито надавали консультаційні й маркетингові послуги.

— Нібито?

— Я перевірив виконані роботи. Звіти майже однакові, частина тексту скопійована з відкритих джерел. Дві компанії зареєстровані незадовго до платежів.

Ярина нахилилася до екрана.

— Хто власники?

— Формально сторонні люди. Але один із директорів раніше працював із Романом Кравченком, юристом Данила. Друга компанія зареєстрована за адресою квартири двоюрідного брата Данила.

— А третя?

— Поки перевіряю.

— Який загальний розмір платежів? — запитала я.

Максим назвав цифру.

За ці гроші можна було придбати кілька професійних печей і сплатити оренду мого приміщення на багато років.

— Він вивів кошти? — запитала я.

— Я не можу стверджувати без остаточного аудиту. Данило пояснює, що послуги справді надавалися.

— Які саме?

— Розроблення стратегії, супровід переговорів та аналіз ринку.

— Аналіз ринку робила наша внутрішня команда.

— Знаю. Їхній звіт доданий до матеріалів під іншою назвою.

Я подивилася на Ярину.

— Це допоможе в моїй справі?

— Безпосередньо питання частки не розв’язує. Але пояснює можливий мотив для підроблення документів і приховування інформації від співвласниці.

Максим відкрив наступний файл.

— Є ще проблема з вашою порукою. Кредит, який вона забезпечує, оформили не для «Теплого хліба».

— Як це?

— Позичальником є пов’язана компанія. Вона мала придбати обладнання й передати його в оренду мережі.

— Ми ніколи не планували такої схеми.

— За документами планували. Протокол із вашим підписом містить погодження.

— Знову той самий протокол?

— Інший. Датований груднем.

Я намагалася згадати всі папери, які підписувала у грудні. Данило приніс додому товсту теку. Я хворіла, температура піднялася майже до тридцяти дев’яти. Він розклав аркуші на столі й показував місця для підпису.

— Я могла підписати щось, не прочитавши, — сказала я.

Визнати це було соромно, але приховувати правду від Ярини не мало сенсу.

— Скільки підписів поставили? — запитала вона.

— Не пам’ятаю. Можливо, шість або сім.

— Чи могли серед документів бути протокол і порука?

— Данило сказав, що це зміна банку та продовження кредитної лінії. Я прочитала перші сторінки, але не все.

— У договорі поруки підпис стоїть на кожній сторінці, — нагадала Ярина.

— Я не підписувала дев’ять сторінок.

Максим відкрив збільшене зображення.

— Подивіться на відстань від підпису до нижнього краю.

На всіх сторінках вона була однакова.

— Їх вставили в електронний документ? — запитала я.

— Схоже. Паперовий примірник могли надрукувати вже з відтвореним підписом.

— Банк не перевіряв, чи була я присутня?

— Договір передали через корпоративного менеджера. У документах є копія вашого паспорта та згода на обробку даних.

— Копії зберігалися в офісі.

— Саме так.

Мені стало холодно, хоча в кабінеті було тепло.

Данило мав усе необхідне: копії документів, зразки підписів, доступ до електронної пошти. Я сама дала йому це протягом років спільної роботи.

— Хто отримав обладнання? — запитала Ярина.

— За накладними воно передане «Теплому хлібу», — відповів Максим. — Але інвентарні номери не збігаються з технікою на виробництві.

— Отже, обладнання не існує?

— Або перебуває в іншому місці.

— Я працювала на виробництві до сьомого місяця, — сказала я. — Нової лінії там не було. Данило говорив, що придбає її після інвестиції Бережних.

— За документами її придбали ще в січні.

Я подивилася на дату накладної.

Того дня ми з Данилом вечеряли вдома. Він скаржився, що банк не погоджує кредит і нам доведеться відкласти розширення.

— Навіщо було оформлювати неіснуюче обладнання?

— Щоб отримати кредитні кошти або вивести їх, — відповіла Ярина. — Але це ще треба довести.

Максим закрив файл.

— Мій батько не знає всього. Я повідомив про сумнівні платежі, але не про вашу поруку та обладнання.

— Чому? — запитала я.

— Хотів спочатку перевірити.

— Чи тому, що він зупинить вас?

— Обидві причини.

— Ви досі захищаєте родину.

— Так.

Він не заперечував очевидного.

— І чому ми повинні вірити, що завтра ви не заберете документи й не скажете, що помилилися?

Максим дістав із папки накопичувач і поклав перед Яриною.

— Тут копії банківських виписок, договорів, технічні дані файлів та проміжний аудиторський висновок. Передаю їх офіційно. Отримання зафіксуємо актом.