Розділ 9. Батько для світлин

Результат тесту на батьківство Данило опублікував сам.

Він не показав документ повністю, але виставив у мережі фотографію верхньої частини висновку та написав, що радий офіційно назвати Софію своєю донькою. Нижче додав кілька речень про відповідальність батька незалежно від стосунків між дорослими.

Мого імені не було. Зате допис супроводжувала світлина, зроблена під час першої зустрічі в медичному центрі. Я не помітила, коли нас фотографували.

На знімку Данило тримав Софію. Я стояла поруч, але мене обрізали так, що залишилася лише частина руки.

— Він будує собі образ, — сказала Олеся. — Молодий батько, якому зла колишня не дає бачити дитину.

— У коментарях уже саме це й пишуть.

— Не читай.

— Треба знати, що він робить.

Ярина надіслала вимогу видалити фотографію дитини та не використовувати медичний документ у публічних дописах. Данило прибрав зображення тесту, але залишив текст.

За два дні він попросив дозволу побачити Софію у квартирі, де ми раніше жили.

Я відмовилася.

Ми запропонували зустріч у дитячому центрі. Данило погодився за умови, що прийде його помічниця.

— Навіщо? — запитала я телефоном.

— Допоможе з речами.

— Я сама принесу все необхідне.

— Вона веде мій розклад.

— Тобі потрібна секретарка, щоб годину потримати дитину?

— Не шукай проблеми там, де її немає.

Після консультації з Яриною ми погодили присутність помічниці. Заборонити Данилові прийти з іншою людиною я не могла, якщо ця людина не становила небезпеки для дитини.

Помічницю звали Карина. Вона була приблизно мого віку, хоча я спочатку подумала, що молодша. Карина прийшла з великою сумкою та невеликим фотоапаратом.

— Камеру залиште в шафці, — сказала я.

— Я фотографую для Данила Олександровича, не для публікації.

— Ми не погоджували знімання.

Данило втрутився:

— Я хочу мати фотографії доньки.

— Я щодня надсилаю тобі світлини.

— На них немає мене.

— Можемо зробити кілька на твій телефон. Без помічниці й постановки.

Карина подивилася на Данила.

— Залиш камеру, — сказав він.

Вона виконала прохання, але сумку взяла із собою.

У дитячій кімнаті стояв диван, кілька крісел і сповивальний столик. Я передала Софію Данилові. Він уже впевненіше підтримував її голову.

— Привіт, маленька, — сказав він. — Тато скучив.

Софія дивилася на нього кілька секунд, а потім заплакала.

— Вона голодна? — запитав Данило.

— Їла перед виходом.

— Може, щось болить?

— Їй не подобається положення. Підніми трохи вище.

Він послухав. Софія затихла.

Карина дістала телефон.

— Я сказала без знімання.

— Це лише для Данила Олександровича.

— Приберіть.

— Марто, — невдоволено сказав Данило. — Не влаштовуй сцену.

— Ніхто не влаштовує сцену. Ми погодили умови.

— Мені не потрібен твій дозвіл, щоб сфотографуватися з дочкою.

— Поки немає остаточної домовленості щодо використання її зображення, потрібен.

— Я батько.

— Батьківство не скасовує права дитини на приватність.

Карина прибрала телефон.

Перші сорок хвилин минули спокійно. Данило навчився міняти підгузок, запитав про щеплення та наступний огляд. Я відповідала коротко, але не приховувала інформації.

— Я хочу поїхати з вами до педіатра, — сказав він.

— Наступний прийом у четвер о дванадцятій. Ярина надішле адресу твоєму адвокатові.

— Можна просто написати мені.

— Напишу.

Він усміхнувся.

— Бачиш, ми здатні розмовляти без посередників.

— Про потреби Софії — так.

— Можемо так само домовитися про компанію.

— Ні.

— Чому?

— Бо догляд за дитиною не потребує від мене відмови від частки.

Данило передав Софію Карині.

— Потримай хвилину.

— Не треба, — сказала я й забрала доньку.

— Вона не чужа людина.

— Для Софії — чужа.

— А Максим не чужий?

Я завмерла.

— До чого тут твій Максим? — запитала Карина.

— Вийди, будь ласка, — сказав їй Данило.

— Я почекаю за дверима.

Коли ми залишилися втрьох із Софією, він підійшов ближче.

— Максим приїжджає до тебе вночі?

— Він допоміг орендувати холодильну камеру.

— Я не питав про камеру.

— Тоді не отримаєш відповіді.

— Ти спиш із братом моєї дружини?

Я притиснула Софію до грудей.

— Зустріч закінчено.

— Відповідай.

— Моє особисте життя тебе більше не стосується.

— Стосується, якщо поруч із моєю дочкою з’являються сторонні чоловіки.

— Максим жодного разу не був у квартирі Олесі й не контактував із Софією.

— Поки що?

— Ти живеш із жінкою, яка називала мою вагітність спробою тебе втримати. Я не питаю, що вона робить поруч із тобою.

— Вероніка моя законна дружина.

— І це автоматично робить її безпечною для дитини?

— Не перекручуй.

— Саме ти приніс своє подружнє життя на зустріч із Софією.

Данило відчинив двері й покликав Карину.

— Ми йдемо.

— У нас залишалося двадцять хвилин.

— Ти сама сказала, що зустріч закінчено.

— Я сказала це після твого запитання про моє інтимне життя.

— Наступного разу говоритимемо через адвокатів.

Він вийшов.

Карина забрала сумку й камеру. Перед виходом вона озирнулася, ніби хотіла щось сказати, але передумала.

Увечері на сторінці Данила з’явилася фотографія із Софією. Не з цієї зустрічі — з медичного центру. Під нею він написав:

«Навіть коли хтось намагається перетворити дитину на засіб помсти, справжній батько не припиняє боротися».

Цього разу в коментарях згадували мене на ім’я.

Люди писали, що я повинна думати про дитину, а не про образу. Радили радіти, що заможний чоловік визнає доньку. Хтось повідомив, що бачив мене з Максимом Бережним уночі, й припустив, що я давно мала іншого.