Розділ 7. Його інша дружина

Вероніка запропонувала зустрітися в ресторані при готелі, де відбулося весілля.

Я відмовилася.

Не хотіла сидіти за столом у залі, де Данило називав її дружиною, поки я лежала в пологовій. Не бачила сенсу в символічних місцях і красивих жестах. Нам потрібна була звичайна розмова.

Ми домовилися про невелике кафе неподалік від Олесиного будинку. Ярина не схвалювала зустріч без адвокатів, але не забороняла.

— Не підписуйте нічого, — попередила вона. — Не передавайте оригіналів документів. Якщо розмова перейде до погроз або грошей, припиняйте її.

— Я хочу зрозуміти, що вона знає.

— Вона, найімовірніше, хоче того самого.

Олеся залишилася із Софією. Це була перша година після пологів, яку я проводила без доньки. Біля під’їзду я двічі хотіла повернутися. Мені здавалося, що Софія прокинеться й не заспокоїться без мене.

— Іди, — сказала Олеся. — Якщо буде треба, подзвоню.

— Молоко в холодильнику.

— Я бачила.

— Пляшечку треба підігріти у воді.

— Марто, я запам’ятала.

— Не в мікрохвильовій печі.

— Іди вже.

До кафе я прийшла раніше. Вероніка запізнилася на сім хвилин.

На весільному відео вона здавалася вищою. Можливо, через підбори й сукню. Тепер на ній були темні штани, бежеве пальто та черевики без підборів. Обручку вона не зняла.

— Доброго дня, — сказала Вероніка.

— Доброго.

Вона сіла навпроти й поклала телефон біля чашки.

— Данило знає, що ви тут? — запитала я.

— Ні.

— Максим?

— Так.

Підійшов офіціант. Вероніка замовила каву, я — воду.

Кілька секунд ми мовчали, розглядаючи одна одну. Я чекала ворожості, але бачила втому. Під очима у Вероніки залишилися сліди погано замаскованих темних кіл.

— Я переглянула ваше листування, — почала вона.

— Максим показав?

— Кілька знімків екрана. Він не мав права, але я наполягла.

— І що сказав Данило?

— Що повідомлення вирвані з контексту.

— Він писав мені, що кохає, за день до вашого весілля. Який контекст це змінює?

— За його словами, він підтримував вас, бо боявся за дитину.

— Тому називав коханою й жив зі мною?

— Він стверджує, що ночував у квартирі через роботу й підготовку до пологів.

Я дивилася на неї, намагаючись зрозуміти, чи вона справді в це вірить.

— У нас було одне ліжко.

— Я не просила подробиць.

— Але прийшла до мене за правдою.

Вероніка стиснула пальці навколо чашки.

— Ви спали разом останні місяці?

— Так.

Її обличчя майже не змінилося. Тільки погляд перемістився на вікно.

— Коли востаннє?

— За два дні до весілля.

Це було правдою. Данило повернувся пізно, ліг поруч і почав гладити мене по плечу. Я відмовилася, бо втомилася й відчувала біль у спині. Він не наполягав, але ми заснули в обіймах.

Вероніці не потрібно було знати всіх подробиць. Достатньо того, що він не поводився як чоловік, який завершив стосунки.

— У четвер він був зі мною до вечора, — сказала вона. — Потім повідомив, що має перевірити виробництво.

— У четвер він повернувся додому після одинадцятої.

— А вранці приїхав до мене.

Ми замовкли.

За сусіднім столиком жінка розрізала дитині сирник. Хлопчик просив увімкнути мультфільм, мати відмовлялася. Їхня розмова здавалася недоречно звичайною.

— Я познайомилася з Данилом півтора року тому, — сказала Вероніка. — Спочатку ми справді лише працювали. Він не приховував, що має партнерку.

— Мене звати Марта.

— Я знаю.

— Він казав «партнерка» чи називав моє ім’я?

— Називав. Говорив, що ви разом заснували компанію. Потім сказав, що у вас давно проблеми.

— У нас були звичайні сварки через роботу.

— Я не знаю, що було звичайним у ваших стосунках.

— Тоді не повторюйте його оцінок як фактів.

Вероніка підняла на мене очі.

— Я прийшла не для того, щоб ви мене повчали.

— А я не запрошувала вас.

— Ви виставляєте мене дурепою перед усіма знайомими.

— Я жодного разу публічно не назвала вашого імені.

— Вам і не треба. Дата народження дитини відома. Весілля бачили сотні людей.

— Запитання треба ставити Данилові.

— Ставлю. Він говорить, що ви знали про наші стосунки.

Я повільно поставила склянку на стіл.

— Що саме я нібито знала?

— Що ми разом. Що він одружиться зі мною заради інвестиції. Що після народження дитини ви отримаєте окреме житло й виплати.

— І ви погодилися?

— Він сказав, що ви давно не пара. Що залишився у квартирі через вагітність і почуття провини.

— У вашій версії я погодилася народити дитину чоловікові, який готувався одружитися з вами?

— Я не знала, що саме ви погодили.

— Нічого. Я не знала про вас.

Вероніка дивилася на мене кілька секунд.

— Покажіть підтвердження.

Я дістала телефон.

— Я не віддам його вам. Називайте дату.

— Перше червня.

Того дня Данило їздив зі мною на планове обстеження. Я відкрила фотографію з коридору клініки. Він сидів поруч, тримаючи в руках результати ультразвукового дослідження. Потім показала його повідомлення ввечері:

«Соня точно матиме твій характер. Уже зараз не дає лікарям спокою».

Вероніка читала мовчки.

— Десятого червня, — сказала вона.

Ми їздили купувати візочок.

— Двадцять другого травня.

Я лежала у стаціонарі. Данило привозив речі й залишався понад годину.

— Він приїхав до мене після лікарні, — тихо промовила Вероніка. — Сказав, що був на зустрічі з постачальником.

Ми продовжували.

Кожна названа нею дата мала іншу історію в моєму житті. Данило встигав відвідувати лікарку зі мною, вечеряти з Веронікою, обговорювати ремонт дитячої кімнати й вибирати музику для весілля.

— Досить, — сказала вона.