Розділ 4. Ціна мовчання

Максим Бережний приїхав рівно о десятій.

До цього я бачила його лише на фотографіях із ділових заходів. Він був старший за Вероніку на вісім років і керував фінансовим напрямом у кількох компаніях батька. Данило згадував його рідко.

— Максим надто обережний, — говорив він. — Поки він перевірить кожну цифру, конкуренти вже зароблять.

Тепер ця обережність здавалася мені перевагою.

Максим прийшов без водія та помічників. На ньому були темне пальто, світла сорочка й прості чорні штани. У руках він тримав шкіряну папку.

— Пані Марто?

— Так.

— Дякую, що погодилися зустрітися.

— Я не погоджувалася. Данило повідомив, що ви приїдете.

Максим коротко кивнув.

— Якщо час незручний, я піду.

Я могла зачинити двері. Але хотіла знати, що саме вони пропонують.

— Заходьте.

Олеся була на роботі. Софія щойно заснула, тому я провела гостя на кухню й попросила говорити тихо.

— Кави не пропонуватиму, — сказала я. — Це не дружня зустріч.

— Розумію.

Він сів навпроти. Не розглядав квартиру, не ставив особистих запитань.

— Моя сестра дізналася про вашу ситуацію після весілля, — почав Максим.

— Після того, як народилася дитина?

— Так.

— Данило стверджує, що Вероніка знала про вагітність.

— Знала. Але він розповів їй іншу версію ваших стосунків.

— Я вже чула. Ми нібито розійшлися взимку, а він не впевнений, хто батько.

Максим не відвів погляду.

— Приблизно так.

— І ви приїхали переконати мене мовчати, щоб ваша сестра не почувалася обдуреною?

— Вона вже почувається обдуреною.

— Тоді нехай поставить запитання чоловікові.

— Ставить.

— Чому ви тут?

Він відкрив папку й поклав переді мною кілька аркушів.

— Ми пропонуємо врегулювати майнові питання без тривалого судового процесу. Вам нададуть квартиру у власність, щомісячне утримання на дитину та одноразову виплату.

Я переглянула першу сторінку. Сума справді була великою. Ще тиждень тому вона здалася б мені гарантією безпеки на кілька років.

— В обмін на що?

— На відмову від публічних заяв, претензій до родини Бережних та участі в управлінні «Теплим хлібом».

— А моя частка?

— Її вартість входить до суми виплати.

— Хто визначив вартість?

— Незалежний оцінювач.

— Який працює на вашу компанію?

— Оцінку можна повторити.

Я перегорнула сторінку.

Угода забороняла мені повідомляти будь-які відомості про стосунки з Данилом, обставини вагітності, народження Софії, весілля та переговори з родиною Бережних. Окремий пункт стосувався соціальних мереж і спілкування з журналістами.

— Тут написано, що я не маю права називати Данила батьком дитини без його письмової згоди.

— До встановлення батьківства.

— Він учора вимагав, щоб я офіційно визнала його батьком.

Максим переглянув пункт.

— Це треба узгодити з його адвокатом.

— Ви навіть не знаєте, чого хоче ваш зять.

Він спокійно виправив:

— Чоловік моєї сестри.

— Хіба не те саме?

— Не для мене.

Я повернула йому папери.

— Я не підпишу.

— Ви не прочитали все.

— Мені вистачило.

— Пані Марто, судовий процес може тривати роками. Вам доведеться доводити вкладення в бізнес, оскаржувати корпоративні рішення та окремо розв’язувати питання боргів. У вас новонароджена дитина.

— Саме тому ви прийшли зараз.

— Що ви маєте на увазі?

— За місяць я почуватимуся краще. За два зможу повернутися до роботи. Сьогодні я сплю по сорок хвилин, ледве ходжу й не знаю, чи вистачить грошей на оренду. Зараз найзручніше покласти переді мною суму й попросити зникнути.

Максим склав документи, але папку не закрив.

— Рішення про час зустрічі ухвалював не я.

— А хто?

— Мій батько розмовляв із Данилом.

— Чому не приїхав сам?

— Він вважав, що ми зможемо говорити спокійніше.

— Бо ви не батько ошуканої нареченої?

— Бо я займаюся фінансами, а не емоціями.

З дитячої кімнати почувся плач. Я підвелася.

— Зачекайте тут.

Софія прокинулася раніше, ніж зазвичай. Я перевірила підгузок, узяла її на руки й повернулася на кухню. Залишати Максима самого біля документів і мого телефона не хотілося.

Він підвівся.

— Я можу піти.

— Сядьте. Ми не закінчили.

Я влаштувалася на іншому стільці. Софія поступово заспокоїлася.

Максим дивився не на дитину, а на моє обличчя.

— Вона народилася в день весілля? — запитав він.

— Ви бачили дату.

— Я хочу почути від вас.

— О чотирнадцятій сорок сім.

На його обличчі з’явилася напруга.

— Реєстрація була о чотирнадцятій тридцять.

— Обручку він надягав о чотирнадцятій п’ятдесят дві. Я переглянула відео.

— Данило отримував повідомлення під час церемонії.

— Від мене.

Максим сів.

— Він сказав, що виникла проблема з постачанням.

Я засміялася. Софія здригнулася, і я відразу замовкла.

— Вибач, маленька.

— Він знав, що у вас почалися пологи?

— Я написала о шостій ранку. Потім телефонувала. Він відповів, що все владнає і приїде.

— Покажете?

— Навіщо?

— Мені потрібно знати, чи він обдурив Вероніку свідомо.

— Хіба самого весілля недостатньо?

— Моя сестра переконана, що ваші стосунки завершилися. Данило сказав, що підтримував вас лише через вагітність.

— Підтримував?

Я поклала телефон на стіл, відкрила листування й подала Максиму.

— Читайте.

Він переглядав повідомлення мовчки.

За день до весілля Данило писав, що затримається на роботі, питав, що купити на вечерю, і називав мене коханою. Трьома днями раніше ми обговорювали партнерські пологи. За тиждень — вибирали ім’я для педіатричної картки. Були фотографії з дитячої кімнати, рахунок за візочок, підтвердження спільного запису до лікарки.