Розділ 2. Нічне місто

— Це тут? — Орлов скептично оглянув вивіску маленької кав’ярні на Подолі.

— Це тут, — Софія штовхнула важкі двері, і їх огорнуло тепло приміщення, наповнене ароматами кави, спецій та випічки.

Назар, який стояв за стійкою, підняв голову і здивовано поглянув на неї, а потім — на чоловіка, що заходив слідом.

— Це що, ваш черговий експеримент, Софіє?

— Ні, Назаре, це мій гість. Олексій Орлов.

Назар ще раз оцінююче глянув на Олексія, який стримано кивнув, і без зайвих запитань почав готувати каву.

Вони сіли за столик біля вікна. За склом вогні Подолу віддзеркалювалися у мокрому асфальті, і Київ здавався чимось магічним, таким, як у її уяві — живим, вільним, нескінченним.

— Ви завжди приводите сюди людей, яких хочете переконати? — Орлов уважно подивився на неї поверх чашки.

— Тільки тих, хто має смак.

Він усміхнувся, але лише ледь-ледь.

— Ваші методи, цікаві.

— Вони працюють?

Орлов зробив ковток, помовчав.

— Поки що не знаю.

Софія обережно спостерігала за ним. Він був непростий. Відчувалося, що його не легко розговорити, він звик тримати людей на відстані.

— Добре, — вона поклала руки на стіл. — Ви сказали, що Київ — це інше. Що ви мали на увазі?

Орлов провів пальцем по краю чашки.

— Це місто змінюється. Але в ньому залишається щось, що не піддається часу.

— Що саме?

Він задумався, його погляд зупинився десь у нічному просторі за вікном.

— Відчуття.

— Яке?

— Що ти ніколи не самотній, навіть коли один.

Софія завмерла. Вона не очікувала таких слів.

— Ви любите це місто, — тихо сказала вона.

Він подивився на неї уважніше.

— А ви?

Вона усміхнулася.

— Київ — це мій дім.

Він кивнув, наче приймаючи цю відповідь.

— Ви давно тут?

— Достатньо, щоб знати, де найкраща кава, — вона хитро глянула на нього.

— І достатньо, щоб розуміти це місто?

Софія на мить задумалася.

— Київ — як людина. Деколи відкривається, деколи ховається. Іноді здається зрозумілим, а іноді — ні.

Орлов уважно слухав, потім усміхнувся куточком губ.

— Можливо, ви маєте рацію.

Софія відчула, як у повітрі між ними щось змінюється. Він переставав бути просто інтерв’ю, просто темою статті. В ній прокидалася цікавість, глибша за журналістську.

Він не був звичайним. І вона це розуміла.