Розділ 30 «Та, хто знала все»

Оксана дивилася на Софію.

— Що саме ти згадала?

Софія ледь усміхнулася.

— Ось це тебе зараз хвилює найбільше?

— Я хочу зрозуміти, що з тобою відбувається.

— Ні. Ти хочеш зрозуміти, скільки я вже знаю.

— Софіє...

— Не називай мене так, ніби ми подруги.

Оксана перевела погляд на Лева.

— Ти серйозно їй віриш?

— А кому мені вірити? — тихо запитав він. — Тобі?

Оксана зблідла.

— Я твоя сестра.

— Саме тому я давав тобі шанс сказати правду.

— Я говорила правду.

Софія не витримала.

— Яку саме? Ту, де ти «випадково» зустріла мене біля книгарні? Чи ту, де забула сказати Леву, що була в лікарні після моєї аварії?

Оксана різко подивилася на неї. Цього було достатньо.

— Отже, правда, — сказала Софія.

Лев зробив крок до сестри.

— Ти була там?

Оксана мовчала.

— Відповідай.

— Була.

Лев заплющив очі.

— І забрала її сумку?

— Не я.

— Лікар бачив тебе.

— Я сказала: не я її забрала.

— Тоді хто?

Оксана подивилася на Софію.

— Антон.

— А ти просто стояла поруч? — запитала Софія.

— Ти нічого не пам’ятаєш.

— Уже не все.

Цього разу Оксана справді занервувала.

— Леве, нам треба піти звідси. Антон повернеться.

— Нехай.

— Ти не розумієш, з ким маєш справу.

— Тоді поясни.

— Не тут.

— Саме тут.

Лев дістав із сумки синю папку. Обличчя Оксани змінилося.

— Де ви її знайшли?

Софія засміялася.

— Нарешті правильне питання.

— Віддай мені.

— Навіщо?

— Бо ви не розумієте, що там.

— А ти розумієш?

Оксана простягнула руку.

— Віддай папку.

Софія притиснула її до себе.

— Ні.

І раптом щось змінилося. Страх зник з обличчя Оксани. Наче маска просто впала.

— Ти завжди була впертою.

Софія завмерла.

— Віддай документи.

— Ні.

— Софіє, востаннє прошу.

— А потім що?

Оксана підходить ближче.

— Ти не розумієш, що вже зробила.

— Я зрозуміла достатньо. Ти продавала їм інформацію про мене.

— Не перебільшуй.

— Мої маршрути? Мій розклад? Адресу Марини?

Оксана мовчить.

— Навіщо?

— Спочатку я не знала, для чого їм це. Потім я дізналася, навіщо ти їм потрібна.

— Навіщо?

— Через твого батька.

Софія завмерла. Лев насупився.

— До чого тут її батько?

— До всього.

— Мій батько помер, коли я була молодою, — тихо сказала Софія.

— Саме тому ти ніколи не ставила запитань.

— Яких?

Оксана подивилася на синю папку.

— Звідки, на твою думку, в тебе взагалі з’явилися ті документи?

— Я знайшла їх у тебе.

— Частину.

Софія мовчала.

— Решту ти отримала раніше.

— Від кого?

Оксана не встигла відповісти. Її телефон задзвонив. Вона подивилася на екран. Обличчя змінилося.

— Антон?

Оксана скинула виклик. Телефон задзвонив знову.

— Відповідай, — сказав Лев.

— Ні.

— Чому?

— Бо якщо він телефонує...

Оксана підійшла до вікна. Подивилася вниз.

— Чорт.

— Що?

— Він повернувся.

Лев теж підійшов. Чорний автомобіль знову стояв біля університету.

— Чого він хоче?

Оксана повернулася до Софії.

— Папку.

— Тоді не отримає.

— Ти досі не зрозуміла? Йому не потрібні копії.

Софія насупилася.

— Що?

— У папці має бути флешка.

Лев і Софія переглянулися.

— Там немає флешки, — сказав він.

Оксана зблідла.

— Ви впевнені?

— Ми переглянули все.

— Тоді де вона?

— Звідки мені знати?

Оксана раптом подивилася на Софію. Довго.

— Ти її сховала окремо.

Софія нічого не відповіла.

— Звичайно.

Оксана нервово засміялася.

— Ти ніколи не довіряла паперу.

— Що на флешці?

Оксана мовчала.

— Що на ній?!

— Відео.

Софія відчула холод.

— Яке відео?

— Запис, який ніколи не мав потрапити до тебе.

— Що на ньому?

Оксана подивилася на Лева. Потім знову на Софію.

— Твій батько.

— Що?

— Він записав його незадовго до смерті.

Софія перестала дихати.

— Для кого?

Оксана відповіла майже пошепки:

— Для тебе.

Унизу грюкнули двері автомобіля. Лев визирнув у вікно. Антон уже йшов до входу.

— Треба йти.

Але Софія не рухалася.

— Що мій батько сказав на відео?

Оксана дивилася на неї.

— Я не знаю всього.

— Брешеш.

— Цього разу ні.

Софія підійшла ближче.

— Тоді що ти знаєш?

Оксана відступила. І саме цей рух повернув ще один спогад.

Софія стоїть біля своєї машини. Сімнадцяте липня. Оксана навпроти.

— Де флешка?

— У безпечному місці.

— Софіє, віддай її мені.

— Щоб ти віддала Антону?

— Ти не розумієш.

— Я все зрозуміла.

Софія сідає в машину. Оксана хапається за двері.

— Не їдь до Лева.

— Чому?

— Бо вони знають, де він живе.

Софія завмирає.

— Ти дала їм його адресу?

Оксана мовчить. І цього достатньо.

— Боже...

Софія дивиться на неї з огидою.

— Ти продала їм навіть власного брата.

Спогад обірвався. Софія підняла очі. Лев одразу зрозумів.

— Що?

Вона дивилася лише на Оксану.

— Ти дала їм адресу Лева.

Оксана зблідла. Лев повільно повернувся до сестри.

— Що вона сказала?