Розділ 14 «Не вона»

Лев кілька секунд просто дивився на Оксану.

— Хто?

— Я не знаю.

— Оксано, не кажи мені, що ти не знаєш.

— Я справді не знаю, хто був за кермом тієї машини.

Лев підвівся.

— Яка машина?

Оксана мовчала.

— Я питаю тебе востаннє. Яка машина?

Вона повільно сіла на диван.

— Чорна. Позашляховик.

Лев завмер. Перед очима раптом виникла зовсім свіжа картина: чорний автомобіль, який бачив Влад біля Софії.

— Коли ти востаннє бачила ту машину?

Оксана подивилася на нього.

— Того дня.

— Де?

— Біля лікарні.

Лев відчув холод у грудях.

— Ти бачила її після аварії?

— Так.

— І мовчала?

— Я боялася.

— Кого?

Оксана не відповіла. Лев дістав телефон.

— Я зараз зателефоную Владу.

— Не треба.

— Чому?

Оксана підняла на нього очі.

— Бо якщо він дізнається, що я бачила ту машину, він одразу зрозуміє, кого ми шукаємо.

— Кого?

Оксана прошепотіла:

— Чоловіка, який був поруч із Софією перед аварією.

— Чоловіка? — перепитав Лев.

Оксана кивнула.

— Я бачила його того дня. Біля машини.

— Ти його знала?

— Ні.

— Тоді звідки знаєш, що він був поруч із Софією?

Оксана на мить заплющила очі.

— Бо перед тим, як вона поїхала, я бачила їх разом.

Лев відчув, як напружилися плечі.

— Де?

— Біля будинку.

— Що він їй сказав?

— Не знаю. Я не чула.

— А Софія?

— Вона була налякана.

Лев мовчав.

— Чому ти не розповіла мені раніше?

Оксана подивилася на нього.

— Бо після аварії він прийшов до мене.

— Хто?

— Той чоловік.

Лев повільно підняв голову.

— І що він хотів?

Оксана відповіла не одразу.

— Щоб я мовчала.

— Він тобі погрожував?

— Ні.

— Тоді чому ти погодилася?

Оксана опустила очі.

— Бо він знав дещо про Софію. Те, чого не знав навіть ти.

— Що саме?

Оксана підвела погляд.

— Що вона була вагітна.

Лев не одразу зрозумів почуте.

— Що?

Оксана повторила тихіше:

— Софія була вагітна.

Він відступив на крок.

— Ні...

— Я теж не знала. Дізналася вже після аварії.

Лев провів рукою по обличчю. У голові раптом почали складатися речі, які роками не мали пояснення. Її мовчання. Остання розмова. Паніка у голосі Влада. Фотографія. Сімнадцяте липня.

— А дитина?

Оксана опустила очі.

— Я не знаю.

— Як це — не знаєш?

— У лікарні мені нічого не сказали. А коли я наступного дня приїхала... Софію вже перевезли.

Лев дивився на неї.

— Куди?

Оксана похитала головою.

— Я не знаю.

— Ти стільки років мовчала про це?

— Я боялася.

— Ти вже казала.

Лев дістав телефон.

— Тепер я хочу знати все.

Оксана схопила його за руку.

— Леве, якщо ти почнеш це розкопувати, вони дізнаються.

Він повільно подивився на її руку.

— Нехай.

Оксана відпустила його. А Лев уперше подумав про те, що, можливо, він шукав не лише загублену Софією пам’ять. Можливо, він шукав частину свого життя, про яку йому навмисно не дали дізнатися.