Розділ 3 «Коли спокій зникає»

Софія завжди вважала, що чай має заспокоювати. Саме для цього вона його й любила. Тепла чашка в руках, кілька хвилин тиші, можливість подивитися у вікно й подумати про щось важливе. Або не дуже важливе. Наприклад, чому люди купують дорогі блокноти, якщо потім бояться в них щось написати. Або чому кіт сусідки дивиться на неї так, ніби знає всі її секрети. Але сьогодні чай чомусь не працював. Вона вже втретє зробила ковток і втретє зрозуміла, що взагалі не відчула смаку. Що було майже злочином. Особливо для людини, яка могла пів години вибирати між двома сортами чаю. «Софіє, вітаю», — подумала вона. «Ти змогла зробити неможливе. Ти зіпсувала момент із чаєм.» Вона подивилася на чашку. Пелюстка чаю все ще повільно плавала на поверхні. Спокійна. Безтурботна. На відміну від неї.

— Ти хоча б знаєш, що відбувається? — тихо запитала вона в чашки.

Через секунду сама ж усміхнулася.

— Чудово. Тепер я розмовляю ще й із чаєм.

Пауза.

— Хоча, якщо чесно, він слухає краще за деяких людей. Вона знову подивилася у бік дверей. Влад уже пішов. Але залишив після себе одне просте питання.

Який день вона забула? Софія не любила загадок. Точніше, вона любила їх у книжках. Там усе було красиво: загадкові листи, старі будинки, таємниці минулого, романтичні зустрічі. У житті ж загадки зазвичай означали одне. Проблеми.

— Можливо, — тихо сказала вона собі, — це просто дивний чоловік із дивною манерою спілкування.

Вона зробила паузу.

— Хоча ні. Це було б занадто просто.

Софія дістала телефон. Кілька секунд дивилася на екран. Відкрити пошук? Написати комусь? Забути? Останній варіант їй подобався найбільше. Вона була майстром відкладати речі. Особливо ті, які могли змінити життя. Проблема була лише в одному. Цього разу життя, здається, не планувало чекати.