Розділ 3 : зі слів свідків ( історія )

23 дні потому 

Напередодні змагань :

Перед шаховим турніром Вероніка не могла позбутися відчуття, що цей день буде незвичайним. Вона прокинулася рано, коли на вулиці ще не розсвітало, і хоча було ще темно, її серце вже билося швидше від хвилювання. Усі думки про турнір, про те, як вона буде грати і що її чекає, не давали спокою.

Після сніданку, який пройшов зазвичай, вона поспішала до школи, намагаючись забути про хвилювання. Всі ці думки залишались на другому плані, коли вона сіла на уроки. В школі було ще більше шуму, ніж зазвичай. Друзі та однокласники між собою обговорювали підготовку до турніру.

– Ти готова? – запитала Аня, дивлячись на Вероніку з підбадьорливим поглядом.

– Не зовсім… але я постараюсь, – відповіла вона з посмішкою.

Аня весело похитала головою:

– Не хвилюйся, ти це зробиш! Ти ж і так — стратег!

Вероніка, намагаючись відкинути всі сумніви, зібралася йти на перший урок. Але в класі було важко зосередитися, бо її думки постійно поверталися до шахів, до кожного ходу, до того, що вона могла б зробити краще. Вчителі говорили, але вона не могла цілком зосередитися. Уроки здавались довгими, а дзвінки — нудними.

Після перерви вона йшла по коридору, коли знову зустріла Артема. Її серце сильно забилося, і хоча вони не спілкувались багато, вона відчувала, що його погляд завжди на ній.

– Привіт, Вероніко, – сказав він, усміхаючись.

– Привіт, Артем, – відповіла вона, намагаючись приховати своє хвилювання.

Її подруга Аня помітила цей момент і весело підморгнула. Вероніка ж одразу знову відвела погляд, намагаючись не зациклюватися на цьому.

Перед уроками, коли вони виходили на наступну перерву, Вероніка ще раз запитала себе, чи все правильно робить. Це була не просто гра – це було випробування, у якому вона хотіла показати себе.


---

І ось прийшов довгоочікуваний день турніру.
 

Це була післяобідня година, коли турнір з шахів тільки починав набирати обертів. Вероніка стояла біля дошки, серце її билося швидше від хвилювання. Вона вже відчула на собі погляд Артема, що сидів неподалік, і навіть коли не бачила його, відчувала, як він уважно стежить за кожним її рухом. Вона усвідомлювала, що це не просто шахи – це свого роду випробування, де кожен крок може змінити все.

Перед нею сидів її суперник – висока дівчина з серйозним поглядом, Мішель, що виглядала, наче вже пережила не один турнір. Вона не стала з'ясовувати, хто буде переможцем, відразу почала свою стратегію, мляво піднявши фігуру на дошці. Вероніка розслабила плечі, закрила очі і зробила перший хід.

"Це буде складно", – думала Вероніка, відчуваючи напругу, яка спадала лише через кілька секунд після кожного її ходу. Вона відчувала, як здалеку її спостерігає Артем, його присутність надихала її і давала сили.

– Добре, Мішель, давай подивимось, що ти знаєш, – тихо промовила Вероніка, кладучи фігуру на дошку.

Мішель посміхнулась, її очі заблищали від захоплення стратегією суперниці. "Це буде цікаво", – подумала вона, ніби впевнившись у своєму перемозі.

Але це був лише початок.


---

Артем не міг відвести погляду від Вероніки. Вона була не просто гарною, вона була неймовірно вперта і розумна, в її рухах була гнучкість і відчуття інтуїції. Він не знав, чому саме вона привернула його увагу, але не міг відвести погляду від кожного її кроку. Він навіть не звертав уваги на Мішель, яка сиділа поруч з ним і намагалася привернути його увагу, чіпляючи його за розмови про шахи, але він був не зацікавлений.

– Ти дивно себе ведеш, – сказала Мішель, намагаючись викликати його реакцію.

Артем лише злегка знизав плечима і повернувся до шахової дошки. Він не збирався заглиблюватися в розмови. Він знав, що Вероніка була особливою, і йому було цікаво дізнатися більше.


---

Вероніка зробила черговий хід, і на її обличчі з'явився вираз рішучості. Вона відчула, як її серце на мить зупинилося, коли її фігура наблизилась до важливого моменту. Мішель несподівано скинула погляд, що означало її нерішучість.

– Хочеш здатися? – запитала Вероніка з легкою посмішкою, розуміючи, що супротивник вже не впевнений у своїй перемозі.

– Я ще не здаюсь! – відповіла Мішель, голос її був холодним, але в очах було видно злість. Вона взяла кілька секунд на роздуми, перш ніж зробити хід. Вероніка вдихнула, розуміючи, що цей турнір може стати для неї справжнім випробуванням.

У той час Артем, що сидів на відстані, не міг відвести погляд від Вероніки. Він бачив, як вона швидко аналізує гру і діє з точністю, яка не залишала шансів на перемогу її супротивнику. Мішель зробила ще один хід, але Вероніка зловила її слабке місце і швидко поставила шах.

– Шах і мат, – сказала Вероніка, коли вона поставила свою фігуру, завершивши гру. Мішель застигла, а на її обличчі було видно розчарування.

– Ти… ти справжній професіонал, – пробурмотіла Мішель, погоджуючись з поразкою.

Вероніка злегка посміхнулась, потираючи лоб від напруги. Вона відчула, як кров приливає до її обличчя від напруження.

– Ти також була хорошим суперником, – відповіла вона, роблячи перший крок до наступного етапу змагань.

В той момент Артем вийшов із-за свого місця і наблизився до Вероніки.

– У тебе все вийшло, – сказав він, дивлячись на неї своїми темно-зеленими очима.

Вероніка здивовано подивилася на нього. Її серце прискорено билося.

– Дякую, – сказала вона, хоча не могла зрозуміти, чому він так зацікавлений.

– Виглядало красиво, – додав Артем, коли вона стояла, готуючись йти до наступного раунду. – Ти справжній стратег.

Вероніка усміхнулась, відчуваючи неймовірне хвилювання, і водночас певну втому. Це був лише початок великих змагань.


---

І ось, наступний етап. Артем і Мішель стежили за її кожним рухом, а Вероніка відчувала, як її нерви починають знову напружуватись. Вона зробила перший хід і стала в очікуванні.


---

Турнір тривав, але вже було зрозуміло одне: Вероніка була справжньою леді шахів. І як би там не було, її перемога стала неминучою.