Розділ 2 Шлюб

Церемонія була короткою.
Без пафосу, без великих промов — лише підписи, свідки й затвердження факту, який уже фактично існував.
Домініка стояла рівно, спокійно. Для неї це було не початком нового життя, а продовженням уже прийнятого рішення.
Дмитро й Артем поводилися так, ніби нічого принципово не змінилося — і це, мабуть, було найчесніше у всій цій процедурі.
Денис підписав останнім.
Рука трохи затрималася над документом, але він не запитав нічого зайвого.
Коли все було завершено, ніхто не святкував.
Просто розійшлися по своїх кімнатах.

Тиша в домі була незвичною.
Не порожньою — радше впорядкованою.
Домініка зайшла до спільної кімнати пізніше. Денис уже був там. Сидів біля столу, не роздягаючись повністю, ніби не до кінця прийняв сам факт, що має право тут бути.
Вона сіла навпроти.
Кілька секунд вони мовчали.
— Це дивно, — нарешті сказав він.
— Що саме? — спокійно уточнила вона.
— Усе це.
Домініка ледь помітно кивнула.
— Так зазвичай і буває.
Він гірко всміхнувся.

— Я не думав, що шлюб виглядає так.
— У нашому світі шлюб рідко виглядає як у казках, — відповіла вона.
Пауза затягнулася.
— Ти справді так живеш? — запитав він. — З ними… і з цим усім?
— Так.
— І тебе це влаштовує?
Вона не відповіла одразу.
Це було складніше питання, ніж він міг подумати.
— Це працює, — сказала вона нарешті. — А це іноді важливіше.
Він відвів погляд.
— А я тут хто?
Домініка трохи нахилила голову.
— Людина, яка має дім і вибір, якого в тебе не було вчора.
Він мовчав довго.
— Я не знаю, чи вмію так жити, — тихо сказав він.
— Ніхто не вміє з початку, — відповіла вона.
І вперше в цій розмові в ній не було холодної дистанції. Лише спокій.
Не близькість.
Але і не віддалення.