29 вересня. День, після якого вже не ховаються.

29 вересня. День, після якого вже не ховаються.

У цей день не було різкого пробудження.

Ні передчуття.

Ні тривоги.

Діана прокинулась з дивним спокоєм - таким,  який з'явлається не перед важливою подією, а після внутрішнього рішення, прийнятого ще раніше.

Вона знала: сьогодні  нічого не доведеться пояснювати.

І нічого не доведеться приховувати.

Це вже не мало сенсу.

УНІВЕРСИТЕТ

Вони прийшли разом. Не  демонстративно.

Не напоказ.

Просто разом - так, як це вже було зручно і природно.

І цього разу це помітили всі.

Не через жести.

Не через слова.

А через відсутність напруги.

Ніхто з них не намагався тримати дистанцію.

Ніхто не оглядався.

Ніхто не грав роль.

- Вони що....?

- Та вже точно.

- Ну нарешті.

- А я ж казала, що ще у вересні.

Фрази літали коридорами, сходами, аудиторіями.

Версії множилися, змінювались, накидались одна на одну.

А їм було байдуже, яка з них правильна.

КАВА МІЖ ПАРАМИ

Вони стояли біля одного з вікон аудиторії
Кава, кришки стаканів, зошити з конспектами, ну і звісно їхні блокноти.

Діана впіймала на собі кілька поглядів - відвертих, цікавих поглядів уже

без обережності.

- Ти злишся? - тихо запитав він.

- Ні, - відповіла вона після паузи. - Мені просто.... дивно.

-  Через що?

- Через те, що ще вчора це було " не можна", а сьогодні - " усі все знають".

Він усміхнувся. Спокійно.

- Світ просто любить наздоганяти.

- А ми?

- А ми вже давно попереду.

Вона видихнула.

І вперше за довгий час не шукала, що сказати далі.

ПЛІТКИ

Вони були всюди.

Про книгу.

Про подарунок.

Про "  це ж не просто так"

Про " ти бачила, як він на неї дивиться".

Про " та це ж давно".

Діана чула - і цього разу злилась.

- Вони обговорюють так,  ніби мають право, - прошепотіла вона, коли вони вийшли на подвір'я.

- Вони обговорюють, бо не змогли не помітити, - спокійно відповів Діма. - Це різні речі.

Він зупинився, подивився нв неї уважно.

- Ти нічого не зобов'язана пояснювати.

- А якщо питатимуть? 

- Ми не ховаємось. Але й не звітуємо.

Вона кивнула.

Це була саме та підтримка, якої їй бракувало.

БЛОКНОТИ

Увечері, вже вдома, Діана відкрила рожевий блокнот.

Не для аналізу.

Не для сумнівів.

Вона просто написала:

" 29.09

День, коли більше не було сенсу називати це дружбою."

Без крапки.

Без пояснень.

У цей самий час Діма зробив запис у своєму чорно-білому блокноті:

" 29 вересня.

Ми не сказали нічого нового.

Просто перестали приховувати очевидне."

Це був не день гучних заяв.

Не день пудблічних зізнань.

Не день " офіційно".

Це був день, коли старі межі просто перестали існувати.

І світ, як би не намагався,

вже не міг бачити їх " просто друзями".