16 розділ

Ноель Ворон

 Після такої «вдалої» прогулянки я пішов перевірити, як там поживає наш ящір.
 Тунелі були надійно поховані під товщею камінних брил академії — там, куди ніколи не проникало сонячне світло. Сирість і затхле, важке повітря підземелля звично обпекли легені. Тут, у вічній темряві, панувала глуха тиша, яка давала крихку надію, що все під контролем, і жодна чужа, стороння душа сюди не влізе. 
 У дослідженнях ми поки що не надто просунулися. Експерименти не хотіли ставати вдалими і відкривати всі таємниці, але лаборанти старалися з усіх сил, буквально ночуючи над фоліантами. Оскільки сьогодні я спустився сюди занадто рано, підземні лабіринти зустріли мене приємною, майже мертвою тишею. Усі ще спали. Лише факели на стінах ледь чутно тріщали, кидаючи довгі, ламані тіні на вологу кладку.

 Спав і сам монстр.
 Ящір згорнувся тугим клубком у глибині своєї залізобетонної клітки й мирно посапував, здіймаючи в повітря дрібні клуби сизої пари. На яскравому сонці його луска ставала чистою дзеркальною поверхнею, яка сліпила очі, але тут, далеко у темряві підземелля, вона повністю потьмяніла, поглинаючи кожне джерело світла. І про його справжню, руйнівну природу нагадувало лише магічне ядро. Воно пульсувало в грудях істоти важким, яскраво-червоним світлом, відбиваючись багряними бликами на залізних ґратах. Цей ритм нагадував зворотний відлік бомби, яка за першої-ліпшої нагоди готова вибухнути й спалити все навколо дотла.

 Перевіривши кожну стримуючу руну на залізних ґратах — вони ледь помітно мерехтіли під моїми пальцями, підтверджуючи свою цілісність, — я підживив магічний накопичувач свіжою порцією сили. Пристрій тихо й сито загудів, замикаючи контур безпеки. Тепер монстр нікуди не дінеться.
 Залишивши ящера в його багряній напівтемряві, я вирушив до себе в кабінет. Потрібно було вмитися, змінити одяг і випити міцної кави. Часу залишалося обмаль. Скоро перша пара, і на неї у мене були занадто великі ставки. Сьогоднішня практичка лекція мала або підтвердити мої здогадки, або змусити шукати інші шляхи. А головне — я нарешті дізнаюся, на що здатна моя таємнича третьокурсниця.

 Вейліз разом зі своєю подругою запізнилися на пару, але навіть із цього прикрого інциденту я примудрився отримати вигоду. Хоч і вимушено, під тиском субординації, але зараз вона сиділа в кількох кроках від місця, де я стояв. І ця близькість, тяжко це визнавати, але гріла мені душу. Проте справжній подив чекав на мене попереду. Коли Лідія почала відверто «плавати» біля дошки, Вейліз не злякалася й рішуче кинулася їй на допомогу. Така самовідданість та сміливість приємно вразили моє військове чуття. 

 Але найцікавіше, заради чого я й затіяв цю гру, почалося тоді, коли її саму викликали відповідати. З того моменту, як Касандра Вейліз наблизилася до карток, моя увага була повністю прикута до неї. Я уважно спостерігав за кожною зміною в її обличчі.
 Спочатку — ледь помітна настороженість. Потім коротка пауза. Вона не поспішала простягати руку, і моє чуття підказувало, що вона щось запідозрила. Коли її пальці нарешті дістали картку, Касандра ще кілька секунд не наважувалася опустити на неї погляд. Ніби вже знала, що там побачить, але до останнього сподівалася помилитися. 
 І не помилилася.
 Це стало зрозуміло в мить, коли в погляді замість здивування, читалося підтвердження в суміші з приреченістю. Отже, вона все-таки розкусила принцип роботи карток. Приємно...

- Адептко Вейліз, у вас виникли якісь проблеми? — поцікавився я з легкою посмішкою.

 Я просто не міг її стримати. І чим ближче я підходив до неї, тим сильніше мені хотілося посміхатися. Моє серце калатало немов ненормальне, відлічуючи удари в скронях від шаленого передчуття перемоги.  Але раптом у її очах почав вирувати настільки сильний, глибокий страх, що всередині в мене щось різко перекрутилося. На мить я щиро пожалів, що взагалі вплутався в цю авантюру з картками. Я не хотів її лякати. Так, вона панічно боялася публічного викриття, але ж я… Я прагнув дізнатися правду, а не зламати її.

 Я вже збирався зробити крок уперед і тихо, щоб не привертати уваги аудиторії, запропонувати їй вийти в коридор — просто видихнути й заспокоїтися. Але не встиг. Страх миттю, в одну єдину секунду вивітрився з її погляду, наче його там ніколи й не було. Моє серце пропустило удар, але вже з зовсім іншої причини.

 Тепер на мене дивилася не беззахисна студентка, яка чекає на вирок. Переді мною стояла неймовірно красива, смертельно впевнена у власних силах дівчина. У її очах палав небезпечний вогник, а на губах грала хижа, неймовірно спокуслива посмішка. 

- Невеличка... — промовила вона тихо.

 Її голос раптом втратив усю колишню напругу. Вона вимовила це так м’яко, майже інтимно, що в мене всередині все миттєво перевернулося вдруге. Ця несподівана інтонація повністю збила мене з пантелику, ламаючи всі мої вибудувані стратегії захисту та нападів. У цій тихій, заворожуючій мелодії її голосу все ще вгадувався небезпечний металевий брязкіт, але крім нього там з'явилася така бажана, майже гіпнотична м’якість, від якої по тілу пройшла помітна хвиля жару.

 Я застиг, дивлячись на неї і втрачаючи контроль над власними думками. Її погляд буквально пропалював мене наскрізь. У цю мить я остаточно перестав розуміти, що відбувається: або ця дівчина зараз відверто й витончено мене зваблювала, або у своїх найсміливіших мріях уже вигадувала, як вишукано мене вбити. І найгірше було те, що мені бісової сили подобалися обидва варіанти. Вона вся — від кінчиків пальців до цього зухвалого вогню в очах — приваблювала мене настільки сильно, що раціональний військовий розум просто капітулював перед чоловічим інстинктом.
 Вона зробила повільний, плавний крок назустріч, остаточно скорочуючи і без того примарну дистанцію між нами, і додала:

- Я можу показати вам її на полігоні. Пройдемо?

- Звісно, ходімо, — відказав я.

 Відірвати погляд від її очей та губ у цю хвилину було практично неможливо. Я вперше бачив її такою. Касандра палала первісним, диким вогнем і була чистою спокусою, але геть не в банальному, сексуальному сенсі. Вона заворожувала інакше. Це була містична, владна сила, яка змушувала підкорятися й діяти виключно за її бажаннями. І мій зазвичай непохитний самоконтроль зараз тріщав по швах.