10 розділ

Ноель Ворон

 Збоку цей бій виглядав як типовий студентський фарс. Рядова незграбність, переляканий відскік, випущений із рук макет, а в другому раунді — чисте, майже абсурдне везіння, коли вогняний маг сам провалився у власну інерцію. Весь курс разом із Коліаном слухняно з'їв цю наївну випадковість. Але я занадто довго очолював Таємну варту, щоб вірити в такі казки. Дві поспіль удачі проти найкращого вогневика потоку — це занадто навіть для улюблениці долі. Дівчина просто філігранно імітувала слабкість, намагаючись замаскувати залізобетонну майстерну базу під купу незграбних рухів.

 Коли між нами залишалося буквально три кроки, я зупинився й голосно оголосив загальний наказ про крос, відправляючи курс на вулицю під зливу, яка якраз трохи вщухла. Студенти потягнулися до дверей, і Касандра рушила слідом, очевидно сподіваючись загубитися серед десятків мокрих фіолетових плащів.

 Щиро сподівалася, що цей безглуздий поєдинок закінчений. Наївна.

- Адептко Вейліз, прошу вас залишитися. Нам є що обговорити, — мій неголосний, але залізно-твердий наказ миттєво змусив її зупинитися.

 Потік адептів швидко витік крізь двері на розмитий плац, залишаючи нас у порожньому кам'яному манежі. Лідія наостанок кинула на подругу стривожений погляд, але підійти під моїм прицілом не наважилася й зникла під дощем. Коліан так і залишився стояти біля стійки зі зброєю, похмуро спостерігаючи за нами зі сторони.
 Я повільно подолав ті три кроки, що нас розділяли, і зупинився майже впритул, скоротивши дистанцію до мінімуму.

- Який солодкий фарс, адептко... — я схилився до її вуха, переходячи на тихий, майже інтимний шепіт. — Усе так гладко, так філігранно незграбно. Стільки випадковостей на один квадратний метр, що моєму цинічному серцю аж не віриться у вашу раптову удачу.

 Я відступив на крок, дозволяючи їй оцінити глибину моєї іронії. Касандра тримала обличчя кам'яним, але я буквально шкірою відчував, як усередині неї закипає роздратування. Вона так сильно підтиснула губи, що ті перетворилися на тонку лінію. Здається, дівчині вартувало титанічних зусиль не заскрипіти зубами від люті прямо переді мною. 

- Світ повний див, магістре, — спокійно відказала вона. Касандра дивилася чітко перед собою, ігноруючи мій тиск, але її застигла постава видавала шалений стукіт серця. — Іноді фортуна просто обирає чийсь бік. Сьогодні вона явно грає за мене.

- Що ж, давай перевіримо, наскільки твоя фортуна витривала, — я хижо посміхнувся, розвертаючись до стійки. — Розігрів із хлопчиськом Спарксом закінчився. Офіційний спаринг — теж. Тепер ти б'єшся зі мною.

 Позаду нас Коліан невдоволено кашлянув і зробив важкий крок уперед, намагаючись втрутитися в мої плани:

- Ноелю, залиш дівчину в спокої, це вже перебір. Вона звичайна адептка третього курсу, а не бійчиня твоєї Таємної варти!

- Коліане, не псуй мені педагогічний процес, — м'яко, але безапеляційно кинув я другу, навіть не обертаючись у його бік. - Ну то як, адептко Вейліз? Піднімайте свій меч. Побачимо, чи вистачить вашого «дикого везіння», щоб утримати мої випади.

 Я зробив коротку паузу, спостерігаючи за її непохитною поставою, і кивнув у бік дерев'яних макетів.

- Хоча ні, не поспішай, — мій голос став м'якшим, але в ньому з'явилися небезпечні, грайливі нотки. — Твоя нинішня палиця занадто легка для такої розмови. Пропоную тобі вибрати зброю до душі. Обери те, з чим тобі справді буде зручно захищати своє життя.

 Не чекаючи відповіді, я сам підійшов до стійки. Окинувши поглядом арсенал, я впевнено витягнув масивний, важкий макет широкого меча з обробленим, скошеним кінцем з одного боку. Груба, міцна зброя, створена не для красивих студентських піруетів, а для важких, нищівних ударів, які ламають щити та кості. Я перевірив баланс, і глухий свист розітнув повітря полігону. Коли я розвернувся і продемонстрував свій вибір, Касандра раптово змінилася в обличчі. Дівчина ненадовго буквально зависла на місці, наче її вдарило струмом. Вона втупилася в цей широкий меч глибоким, похмурим і неймовірно темним поглядом. В її очах на мить промайнуло щось настільки моторошне, що я мимоволі напружився.

 Цей погляд не належав наляканій студентці. Вона дивилася на мій ніж так, наче бачила в ньому старого, смертельно небезпечного ворога. Моє тактичне чуття радісно затремтіло — я витягнув саме ту карту, яка зачепила її приховані кошмари.

 Я чекав, що вона зробить, затамувавши подих. Усередині мене все буквально вібрувало від хижого, голодного азарту. Касандра нарешті відірвала погляд від моєї зброї й повільно підійшла до стійки. Її рука лягла на руків’я класичного подовженого меча. Гарний, збалансований вибір для стриманої, непомітної оборони. Вона вже збиралася зняти його з пазів, як раптом її рух завмер.
 Погляд адептки знову зсунувся вбік і намертво застиг на тих самих злегка заокруглених клинках-півмісяцях. Вона дивилася на них із такою прихованою жадобою, з такою глибокою, зболеною гіркотою, що моє серце пропустило удар. Усі її вилизані маски слухняної студентки в цю секунду просто полетіли під три чорти. Переді мною стояв не наляканий адепт. Цей погляд належав солдату, який дивиться на свою справжню, рідну зброю, залишену десь у минулому житті. Я буквально фізично відчув її внутрішню боротьбу, цей вогонь і кригу, які зараз шматували її розум. Мене накрила потужна хвиля задоволення — я намацав її слабкість, її найглибшу таємницю.

 Не даючи їй оговтатися й перехопити контроль над емоціями, я беззвучно подолав останні метри. Крок, ще один — і я виріс прямо за її спиною. Відстань розтанула, між нами майже не залишилося повітря. Я буквально шкірою відчував, як струною напружився кожен м'яз її тіла. Нахилився до самого вушка, ледь торкаючись губами неслухняного пасма волосся, і випалив прямо в гарячу шкіру, ледь чутним шепотом:

- Бери.

 Мені здалося, що я переміг. Я вже чекав, що її пальці стиснуть витончене руків'я півмісяців, капітулюючи перед моїм тиском. Але Касандра раптово розвернулася на місці. Вона не відсахнулася, не злякалася моєї близькості — навпаки, скоротила дистанцію до мінімуму. Дівчина глянула прямо мені в очі з такою шаленою, крижаною впертістю, що я мимоволі затамував подих.