8 розділ

Ноель Ворон
 

 Обговоривши з Едвардом останні, далеко не самі втішні новини щодо перегрупування сил на фронті, я поспішив покинути королівський кабінет. Час — це єдина валюта, яку ми не могли дозволити собі марнувати. Король уже підписав таємне розпорядження про транспортування монстра вищого рангу, скріпивши сувій своєю особистою магічною печаткою. Тепер про це рішення потрібно було попередити Коліана. У нашого бідного ректора точно станеться серцевий напад, коли він дізнається, якого «гостя» йому підселять у підвальні каземати, що десятиліттями бачили лише старих щурів та заборонену літературу. Втім, його істерики зачекають до завтрашнього ранку. Зараз у мене були інші, набагато пріоритетніші справи. Мені потрібно було особисто впевнитися, що ця тварюка не розірве конвой ще до того, як перетне межу столиці.

 Скориставшись наскрізним порталом, я перемістився на самий заставний рубіж східного кордону. Світло переходу згасло, і мене миттєво обпалило різким, крижаним диханням півночі. Після затишного палацу Едварда, тут панувала сувора, позбавлена будь-яких прикрас реальність війни.
 Кордон зустрів мене гострими, мов ікла, скелями, що безжально шматували важке, набрякле дощем небо. Густий лісовий туман повз по землі, наче живий, ковтаючи силуети бараків та оборонних споруд. Навіть повітря тут пахло зовсім інакше, ніж у тилу: сирістю, солдатським кулешем, іржавим залізом, випаленою землею і тим самим липким, нудотно-солодкуватим смородом магії хаосу, який завжди тягнувся шлейфом за тварюками з того боку. Попереду, за масивними загороджувальними валами, починалася Мертва пустка — територія, де не діяв жоден закон, крім права сильного.

 У тимчасовому військовому таборі панував напружений, майже параноїдальний рух. Десятки бойових магів, не зводячи втомлених очей, тримали під прицілом величезну металеву клітку. Вона була зварена з неймовірно грубих, суцільних сталевих брусів, які утворювали щільну ґратку з вічками всього десять на десять сантиметрів — крізь таку бронь не просунулася б навіть лапа невеликого звіра. Цю важку залізну конструкцію додатково обплели товстими ланцюгами з антимагічного сплаву. Руни стримування, випалені просто на металі, нервово пульсували тривожним, брудним фіолетовим світлом, висмоктуючи енергію з накопичувачів.

 Зсередини залізної конструкції долинав низький, вібруючий гул, від якого дрібно тремтіла земля. Я підійшов ближче, вдивляючись у темряву за десятисантиметровими брусами. Тварюка виглядала так, наче її зліпили з чистого хаосу: довге, гнучке тіло велетенського ящера, покрите дзеркальною лускою, яка вбирала в себе світло багатьть. На місці голови — витягнутий череп без очей та ніздрів, лише величезна паща, всіяна трьома рядами гострих, мов голки, зубів. Навіть під дією найсильніших глушників її магічне ядро пульсувало прямо під шкірою грудної клітки, випалюючи простір навколо та намагаючись спалити пута й розірвати ці руні ґрати. Вона спала під дією снодійного, але кожна лінія її тіла була створена для того, щоб шматувати й нищити. Я дивився на це втілення первісної сили й думав про те, наскільки тендітною є наша безпека.

- Струнко! — прогриміла команда, щойно штабні офіцери помітили мій силует.

 Я швидким кроком наблизився до намету застави, де навколо тактичної карти тулилися капітани спецкорпусу. На їхніх обличчях лежала глибока тінь утоми. 

- Доповідайте, — коротко кинув я, зупиняючись біля командира застави.

- Сер, монстр під дією посиленого снодійного закляття, але його регенерація вища, ніж ми розраховували. Ядро стабілізується занадто швидко. Нам доводиться оновлювати руни кожні дві години, маги виснажені, — чітко відчеканив капітан, чий погляд так і кричав про бажання нарешті виспатися.

- Більше не доведеться. У мене на руках наказ Його Величності, — я кинув запечатаний сувій на стіл, просто поверх карти фронту. — Ми перевозимо цю тварюку до столичної академії магії. Транспортування розпочати на світанку, поки туман максимально густий. Рухатися виключно закритими військовими трактами. Посилений конвой, магічні глушники на максимум. Якщо в дорозі виникне бодай найменший натяк на те, що тварюка прокидається, — випалюйте стабілізатори ядра. Мені плювати, якщо вона втратить половину своєї сили, але доставте її в каземати академії живою. Вона потрібна мені для досліджень. І для дечого більшого.

 Подивившись прямо у вічі капітану, я зафіксував свій погляд, змушуючи його відчути всю вагу моєї посади:

- Капітане Валгар, операція під вашою особистою відповідальністю. Ви відповідаєте переді мною своєю головою, головами своїх людей і честю свого роду. Маршрут тримати в найсуворішій таємниці. Жодних контактів із цивільними, місцевими гарнізонами чи патрулями. Для всього світу цієї тварюки на заставі більше немає. Зрозуміло?

- Слухаюсь! — Валгар різко витягнувся по струнці. В його очах страх перед монстром миттєво поступився місцем страху переді мною. Це мене цілком влаштовувало. Страх перед командиром — найкраща гарантія виконання наказу.

- І ще одне, капітане, — додав я, затримавши на ньому важкий погляд. — Перш ніж платформа зрушить із місця, накажіть підживити магічні накопичувачі клітки на максимум і посилити захисні контури. А тоді — відправте людей спати. Нехай відпочивають по черзі. Мені в конвої не потрібні сонні привиди. Виснажений маг — це слабка ланка, яка під час форс-мажору першою наробить дурниць. Перед відправкою всі мають бути зі свіжою головою. Виконуйте.

— Так точно, магістре!

 Роздавши решту інструкцій щодо логістики та перевіривши міцність утримуючих ланцюгів на клітці, я відійшов у глибоку тінь намету. Усе було готово...

 На світанку цей живий кошмар вирушить у дорогу. І поки конвой пробиватиметься крізь тумани до столиці, у мене є якраз буде достатньо часу, щоб повернутися до академії, порадувати ректора і нарешті взятися за те, заради чого я взагалі погодився на цю витівку — за маленьку загадку, адептку Касандру. Давно мене так щось не цепляло...