6 глава

*Соломія

Якщо ви хочете довести свою фіктивну наречену до божевілля, то ось вам «геніальний» план від Святослава Камінського. Спочатку поводьтеся як козел, щоб викликати ревнощі в колишньої. Після цього залиште свою майбутню дружину з безліччю не розв'язаних питань і втечіть на роботу. О, і ще одне, обовʼязково між цим проведіть просвітницький діалог з колишньою у своєму авто. У вигляді вишеньки на торті попросіть наречену обрати вам костюм, бо у вас бачте справи. Вуаля! План спрацьовує на всі 100%. За це вже я ручаюся. 

Коли я погоджувалася на цю авантюру, то не думала, що все буде так складно. Свят здався мені доволі спокійним та виваженим, але схоже, що я помилялася. Сьогодні він поводився жахливо і я була зла та втомлена. Він простягнув мені руку допомоги, коли підійшов у ресторані. Втім, я не обіцяла виконувати кожну його забаганку і миритися з наглістю. 

Не довго думаючи я вигадала ідеальний план помсти від якого посміхалася на всі 32 декілька годин. Мені кортіло якнайшвидше повернутися на віллу Камінського з його нарядом на весілля. 

У мене страшенно боліли ноги через взуття на підборах. Окрім цього я нічого не їла, а на годиннику було вже далеко за 6 годину вечора. Мій живіт буркотів, тим самим лякаючи водія. Кожного разу я винувато посміхалася до таксиста, а той скоса дивився на мене, збільшуючи швидкість. 

Коли я приїхала до… Навіть подумки мені було складно назвати будинок Святослава своїм домом. Гаразд, мені й так не варто звикати до цього будинку, бо через декілька місяців я вже забуду про це заміжжя, як про страшний сон. 

Я відкриваю двері й заношу всередину декілька коробок з одягом, які важать чимало. Через те, що їх дуже багато, я нічого не бачу перед собою і перечіпляюся через поріг. Внаслідок удару я сильно вдаряю коліно об плитку. Лаюся собі ніс, намагаючись підвестися. 

— Камінський… — шепочу я з образою та неприємним пощипуванням очей. Я на межі того, щоб розплакатися.

Знаєте, що я зараз відчуваю? Самотність. У мене навіть немає людини, яка б могла допомогти мені донести важкі коробки. 

Я забиваюся в куток, притуливши коліна до грудей. Опускаю голову й заплющую очі, пригадуючи своє колишнє життя. У мене були батьки, коханий хлопець, друзі та знайомі, а зараз у мене є лише моя тінь. 

Під мої гучні ридання, які ехом розносяться по будинку, синець набуває багряного, а потім темно-синього відтінку. Я нервово стукаю нігтями по плитці, вкотре обдумуючи ідею з фіктивним шлюбом. Святослава ще досі немає вдома, хоча він казав, що буде не пізніше 17 години. Можливо, він вже давно повернувся до Мілани й не потребує моєї допомоги? Ці дурні думки мучили мене й не давали спокою. 

У кінці я зробила висновок, що вже пізно відмовлятися. Мені й так немає куди діватися, тому залишається лише чекати. Апетиту не було, тому я швидко прийняла контрастний душ і пішла у свою кімнату. Я чекала Свята до опівночі, але його так і не було, тому я лягла спати в компанії мігрені та страхів за своє майбутнє. 

Новий день я зустрічаю разом з першим сонячним промінням. Цього разу між бажанням поспати довше й шансом позлити свого фіктивного чоловіка, я без жодних вагань обираю другий варіант. Я вже хочу зі швидкістю равлика пошкутильгати в його спальню й віддати «сюрприз», як раптом помічаю на тумбі біля ліжка невеличку коробочку. Дивно. Коли я лягала спати, то її точно тут не було. 

Повільно відкриваю її й бачу перед собою вишукану каблучку з платини. Прямокутний камінь виблискує на сонці й радує моє око. Ця прикраса набагато гарніша та більша, ніж та, з якою він планував освідчитися Мілані. Можливо, таким чином він хоче загладити переді мною провину за вчорашнє? Або ж це чергова спроба знову позлити колишню дівчину. Треба бути сліпим, щоб не помітити того, що він все ще її кохає. Я розуміла його почуття, але не могла з ними змиритися. На місці Камі я б викинула цю зрадницю зі свого життя й ніколи про неї навіть не згадувала. Невже він готовий їй все пробачити? 

Я подумки в черговий раз прокручую одну й ту саму фразу: «Це не твоя справа, Соломіє!». Поки у мене голова не тріснула від усіх цих запитань, я накидаю на плечі атласний халат і стрибаю на одній нозі в кімнату Свята разом з тією клятою коробкою. Він миттю здригається, як тільки я переступаю поріг. 

— Соломіє! Що трапилося? — Святослав зморщує лоба, стуляє пухкі губи в одну пряму лінію та заплющує очі. 

Я кладу сюрприз поверх його ковдри й розсуваю штори в різні боки. Через несподіваний контакт з сонячним промінням у нього починають сльозитися очі й він часто кліпає своїми довгими віями. І чому природа не нагородила мене такими ж? 

— Та ти справжній збоченець, Камінський. Як можна спати під пуховою ковдрою влітку? — Він лише невдоволено хитає головою, а потім його погляд сконцентровується на моєму коліні, яке визирає з-під халата. 

— Тебе хтось образив, Соломіє? — серйозно промовляє той, жестом показуючи, щоб я підійшла до нього. — Звідки це? — Мені неохота розповідати про вчорашнє, але під його прискіпливим поглядом я не можу довго мовчати. 

— Я вчора впала. Якби ти приділяв своїй фіктивній дружині більше часу й допомагав з організацією весілля, то цього б не трапилося. Коробки були занадто важкими і я ледве дотягнула їх додому, але як ти вже зрозумів, то без жертв не обійшлося. — Мені справді важко стояти, тому я сідаю поруч з ним, нервово крутячи каблучку на безіменному пальці. Безперечно вона дуже гарна, але я б хотіла отримати такий подарунок геть при інших обставинах. 

— Вибач. У мене був складний день і геть не було вільного часу. Якщо потрібно, то я найму водія, який допомагатиме тобі з усім. — Я роздратовано закочую повіки, з відчуттям напруги між зубами, які я міцно стискаю. Якби для нього я мала бодай якесь значення, то він би сам мені допоміг. Невже для нього це так складно? 

— Звісно. Ти ж намагався повернути колишню. Куди тобі до власного весілля! До речі, з водієм ідея непогана. Тільки ти поквапся, щоб він ще в разі чого міг тебе на весіллі замінити. Раптом у тебе знову зʼявляться якісь термінові справи. — Це було б кумедно, якби в останній момент він підіслав когось іншого на церемонію. Я б напевно зі сміху одразу й вмерла на тому весіллі.