4 глава

*Соломія

— Камінська, прокидайся, — кричить мені під вухо Камі, від чого я незадоволено кривлюся. Після звільнення з цієї пекельної роботи я мала надію на те, що вперше за останні два місяці, нарешті добре висплюся. Однак, у Свята схоже були інші плани. 

— Я все ще Лакієнко, зрозумі… — Я розплющую очі й бачу перед собою Святослава в одних лише шортах. Сонячні промені гарно переливаються на його засмаглій шкірі й від цього видовища у мене перехоплює подих. 

— Тобі варто звикати до твого нового прізвища, люба. — Він саркастично сміється й сідає на край ліжка. Від нього віє ароматом дорогих парфумів та жуйки з мʼятою. 

— Чепурився для мене з самого ранку? Мило, — відповідаю я, проводячи пальцями по його гарно вкраденому волоссі, яке виявляється дуже мʼяким на дотик. У мене аж пальці засвербіли від бажання його розбурхати. 

— Нічого подібного. Просто ти дуже довго спала, а я вирішив у цей час привести себе до ладу. У нас багато справ, тому даю тобі 20 хвилин на збори. — Коли він хоче підвестися, то я чіпляюся за його широкі плечі. Е, ні, так просто від мене не втечеш. 

— Камінський, ти що з глузду зʼїхав? Мені потрібно набагато більше часу! — обурливо промовляю я, забираючи руки. Ловлю себе на думці, що я занадто часто торкаюся до свого фіктивного нареченого. І це виглядає якось неправильно… Однак, хіба можна протистояти такій спокусі, коли його шкіра така приємна на дотик? Одного чудового дня я проберуся у його спальню й дізнаюся яким лосьйоном для тіла він користується.

— Вже 19. Тобі варто поспішити, — відповідає Камі, показуючи мені стрілку на своєму наручному годиннику. Переводжу погляд з чорного шкіряного ремінця на срібний циферблат, що довкола вкритий дрібними камінцями. У мого батька був схожий, коли… Хіба є різниця? Наше минуле життя залишилося лише у спогадах і навіть вони не вічні. 

— А якщо я не встигну? — Прокинулася менше, ніж хвилину назад, а вже роздратована. Можливо, ця ідея з фіктивним шлюбом не була настільки хорошою, наскільки вона здавалася мені з самого початку? 

— То я винесу тебе з цієї спальні у тому вигляді, в якому побачу через 18 хвилин, — без жодних емоцій відповідає Свят. Він поправляє свою біляву шевелюру й дивиться на мене згори до низу. 

— А якщо я тут голяка буду? — Це звучало, як якась геніальна ідея. Схоже на те, що моє питання застало його зненацька, бо декілька секунд він просто мовчав, важко дихаючи. 

— То мені доведеться вдягнути тебе. Найближчі пʼять місяців ніхто окрім мене немає права бачити тебе голою, зрозуміло? — Він не чекає на мою відповідь, а мовчки виходить, залишаючи мене в ступорі. Мені точно це примарилося, бо Святослав немає жодних почуттів до мене й відповідно про які ревнощі може бути й мова?! 

Хай там як, я вирішую більше не випробовувати його терпіння й починаю швидко збиратися. Коли час спливає, то Свят декілька разів стукає у двері, а коли я не даю відповіді, то він заходить всередину з заплющеними очима. 

— Ти гола? — запитує він, коли я намагаюся впоратися з застібкою на туфлях. 

— Відкрий очі й перевір, — дражню його й паралельно краєм ока зиркаю на його образ. Трясця! Ми вдягнулися в одному стилі й ідентичній колірній гаммі. 

— Гаразд, але потім жодних претензій не представляти та гострих предметів у мій бік не кидати. — Він розплющує очі у той момент, коли я поправляю комірці свого молочного поло. — Тобі личить. — Я очікувала на будь-яку реакцію, але геть не на комплімент. 

— Дякую. — Моя долоня автоматично тягнеться до пасма темного волосся, яке я обережно заправляю за вушко. Це змушує Камі посміхнутися, бо він знає, що це моя нервова звичка. Я роблю так кожного разу, коли мені стає незручно. — Отже, куди ми так поспішаємо? — Не придумую нічого кращого, ніж перевести тему розмови.

— На примірку весільної сукні та костюма. Ще нам потрібно зустрітися з організаторами нашого весілля й узгодити певні питання. І все це ми маємо встигнути до обіду, бо у мене потім нарада. Потрібно вирішити багато запитань до кінця тижня. — Камі простягає мені руку і я з недовірою дивлюся на неї. — Я памʼятаю як ти ходила на каблуках під час випускного. Не хочу, щоб ти померла ще до нашого весілля. — Він так близько, що я можу впритул роздивитися густу копицю його чорних вій, що слугують ідеальним обрамленням для його голубих озерець. Погляд у нього настільки проникливий, що виникає враження неначе він зазирає мені під шкіру.

— Ох, любий, у мене зараз сльози на очах зʼявляться від твоїх слів. Можливо, одразу на ручках понесеш? — Певно, у нього з гумором все погано, бо замість того, щоб посміятися з моїх слів він здіймає мене в повітря. 

— Камінський, ти що здурів? Я пожартувала! — Намагаюся вибратися з його обіймів, але він лише посилює хватку на моїй талії та під колінами. На диво, я не відчуваю себе в небезпеці. У мене навіть не закрадається думка про те, що він дасть мені впасти, але я не готова до того, що він носитиме мене на руках. 

— Будемо вважати це тренуванням перед першою шлюбною ніччю. Понесу тебе додому на руках. — У мене щоки заливаються румʼянцем від натяків про секс. Він же не серйозно? Я пів ночі намагалася придумати як нам поцілунків під час весілля уникнути, а він вже на щось більше натякає. Мій шок в шоку.

— Це ж лише вистава для того, щоб Міла приревнувала, вірно? Ти ж не хочеш… — Вдруге за останні 24 години я не можу підібрати слів. 

— Господи, Соломіє, це був жарт. Цей шлюб фіктивний і я не маю бажання робити його справжнім. Надіюся, що ти також. — Я мовчки киваю і він обережно опускає мене на землю, притримуючи за талію. 

Мабуть, ви неодноразово бачили в фільмах моменти, коли обом героям стає соромно за свої вчинки. Так-от, саме зараз це трапилося між мною і Камі. Я краєм ока ковзнула по просторому двох спальному ліжку, в якому ніжилася цієї ночі, й це було фатальною помилкою. Моя фантазія зі швидкістю світла почала створювати все нові й нові запальні сюжети, від яких я міцно заплющила очі. Трясця!