1 глава

*Соломія

— Зараз ти в мене отримаєш свій секс на пляжі, — шиплю я, виливаючи на голову весь вміст склянки нахабному клієнту. Шматочки ананаса та ягідки червоної вишні скочуються по його дорогому костюмі, утворюючи плями. 

Я два місяці працювала у цьому закладі, даючи різним нахабам витирати об себе ноги, але сьогодні мій терпець увірвався. Коли цей старий козел ляснув мене по сідниці, сміючись зі своїм пʼяним дружком, остання нервова клітина, що трималася на божому слові, тріснула і я вилила на його лисину коктейль. Нехай дід освіжитися, а то геть здурів від цієї несамовитої спеки.  

— Ти що на сонці перегрілася, дурепа? — Він різко підіймається й долонями проводить по мокрих штанах. Чоловʼяга на дві голови вищий за мене, але я геть його не боюся. По всьому закладі камери й він не ризикне мене вдарити, навіть якщо дуже захоче. 

Адміністраторка Роксолана мчить до нас на своїх височенних шпильках, намагаючись втримати рівновагу. Вона балансує між столиками, невпевнено рухаючись у кінець залу. Жінка ще далеко, але я вже добре знаю, що на мене чекає. 

Рокса з першого дня мене недолюблює й вчора вона дала мені останнє попередження. Через декілька хвилин я вилечу з цієї роботи як корок з-під шампанського, але принаймні я скажу все, що мені накипіло. Скидаю з себе цей дурний заляпаний жиром фартух і нервово загинаю пальці. 

— Якщо ви думаєте, що набиті грошима гаманці дають вам право робити все що заманеться, то ви глибоко помиляєтеся. Я не буду терпіти ці огидні погляди у свій бік та приставання за ваші нікчемні чайові, зрозуміло? Гадаєте, якщо я бідна, то об мене можна ноги витирати? Не думайте, що ваші статки з вами назавжди. Гроші то сьогодні є, то завтра вже їх немає, на відмінно від гарних манер. 

Я чудово знала про що я кажу. Ще в кінці квітня мій батько був одним з найбагатших людей Одеси, а зараз він збирає по місту милостиню, а я повинна обслуговувати людей, які ще недавно запрошували нас до себе на вечері, а зараз вдають, що вперше мене бачать. Жаль, що раніше я була такою сліпою і не бачила в оточенні якого лайна я перебуваю. Без грошей ці люди не варті абсолютно нічого. 

— Знай своє місце, стерво! — кричить він на мене, а його дружбан все намагається всадовити того на місце. За правилами цього закладу їх би вже давно мала вивести за двері охорона, але хто ж посміє вигнати друзів власника ресторану, навіть якщо ті й поводяться як свині. 

— Пане Андрію, ми все виправимо. Цього більше не повториться, — лагідно промовляє Рокса, фальшиво посміхаючись клієнтові. Ця підступна жінка хоч зараз з ним переспить, лиш би роботу не втратити. — Тебе звільнено, Соломіє. Забирайся звідси й більше ніколи не зʼявляйся на порозі «Perla del mare». — Я закочую повіки й віддаю їй фартух. Та я б у це помийне відро не прийшла ще раз навіть якби мені заплатили. 

— Ідіть ви всі до біса, — шепочу на останок, поправляючи темне волосся, що прилипло до мого чола через страшенну спеку. 

За 60 днів моє життя змінилося на 180 градусів. Я впала на коліна й весь цей час намагалася звестися на рівні ноги, але в мене нічого не виходило. Так, я достатньо вперта та зверхня, але водночас відверта та чесна, щоб зізнатися самій собі у тому, що я не звикла працювати фізично. 

За свої 20 років я не мала жодної роботи, окрім цієї. Так, я займалася блогом в інстаграмі й у мене був заробіток від реклами, але людям стало не цікаво дивитися на мене, коли я втратила статус. Більше не було сторіс з відпочинку та оглядів нової люксової косметики. Я залишилася без нічого в один злощасний день і не могла з цим змиритися. Ще досі я не знала, як вибратися з цього дна, але найгірше було те, що я залишилася зі своїми проблемами сам на сам. 

Мій батько не зміг прийняти той факт, що його близький друг та за сумісництвом бізнес-партнер кинув його на гроші й через це він став банкрутом. Він почав пити й не хотів нічого змінювати. Про мене ж він забув. Викреслив зі свого життя, як якийсь зайвий баласт. Мій хлопець, з яким я зустрічалася три роки сказав, що я тепер йому не рівня й розірвав зі мною стосунки. Дівчата, яких я вважала своїми подругами, остерігалися мене неначе прокаженої, видаливши всі спільні фото зі своїх сторінок та заблокувавши мене в соціальних мережах.

Я згадую той момент, коли батько вчив мене плавати. Він відвів мене на глибину й кинув у воду зі словами: «Пливи, бо підеш на дно й потонеш!» Я борсалася у хвилях, нервово хапаючи воду, як тільки моя голова виринала з моря. Як ви бачите, я таки навчилася плавати. А втім, у свої 20 я відчула дежавю. Цього разу я не знала, чи часом не потону. Хвилі ставали все сильніші, а сил «борсатися» у мене було все менше. 

Знаю, у цей момент на моїх очах мала б зʼявитися нова порція сліз, але їх вже не залишилося. Я була виснажена, спітніла й зла. Єдине, чого я зараз хотіла — занурити потріскані пʼятки у море й бодай на декілька хвилин забути про свої труднощі. Що ж, так вже й бути. 

Я наближаюся до роздягалки з приємною думкою про те, що завтра не доведеться вставати рано вранці, щоб їхати в набитій по вінця маршрутці на роботу, яку я ненавиджу усім серцем. 

Раптом наді мною нависає чоловіча тінь, а потім хлопець перехоплює моє запʼястя. Якщо це знову той Андрій, то зараз він не тільки секс на пляжі у мене отримає, а і яйця в круту нижче пояса. Вже хочу накинутися на нього з лайкою, але мені запирає дух, коли я бачу перед собою Святослава. Мої груди високо здіймаються вгору від хвилювання, а пальці починають тремтіти. Тільки зустрічі з колишнім однокласником мені до повного щастя й бракувало. 

— Теж сексу на пляжі захотілося? — з сарказмом запитую, висмикуючи руку. Його зелені очі ковзають по моєму тілу згори до низу. Я знаю, що зараз він шокований. Так, я була однією з найпопулярніших дівчат у нашій школі, а зараз… Я геть не та ефектна брюнетка, номера телефону якої добивалися всі старшокласники. 

— Не відмовився б, але річ не в тому, Лакі. — Я важко видихаю, коли чую цю дурну кличку. Ми зі Святом були в одній компашці багатеньких дітей, які зависали один в одного на вечірках, і в кожного з нас була своя кличка.