Пролог.До лютого 24.24 Лютого повністю.

                                    ПРОЛОГ

Як часто вам сняться сни? І як часто ви запам’ятовуєте їх настільки, щоб шукати в них сенс? Напевно, рідко. Більшість із них розчиняється ще до ранкової кави, лишаючи по собі лише дивне відчуття тривоги або тепла.

Задовго до всіх подій мені наснився сон. Ніби прийшли німці. Батько через вікно подавав мені дітей, а я, притискаючи їх до себе, несла до погреба. Над хатою висіло щось страшне й нереальне — вогняна медуза з ракет і диму, що розривала небо.

Тоді це здавалося просто кошмаром. Одним із тих снів, після яких прокидаєшся серед ночі й довго вдивляєшся в темряву. Я й подумати не могла, що колись він стане реальністю. Що страх із того сну матиме запах диму, звук вибухів і тремтіння шибок. Тільки замість німців прийдуть орки. І наше життя полетить,під три чорти.

                                     ДО 24 ЛЮТОГО 2022

До війни моє життя було зовсім звичайним. Настільки звичайним, що я навіть не думала колись за ним сумувати.

Я дуже любила ранкову каву. Завжди вставала раніше за дітей. В хаті ще тихо, всі сплять, і можна хоч трохи побути наодинці з собою.

Часто сиділа біля вікна і дивилася на туї, які росли в нас на городі. Колись тато почав ними займатися. Кілька років усе йшло добре, люди купували, ми навіть трохи заробляли. А потім попиту майже не стало. То продасть одну чи дві, то взагалі комусь віддасть просто так. Туї росли собі далі, великі й гарні, і я чомусь дуже любила дивитися на них саме зранку.

Першою майже завжди прокидалася наймолодша донька. Ще сонна йшла до туалету, а потім приходила до мене. Сідала поруч або залазила на руки й кілька хвилин просто тулилася. А тоді одразу треба було шукати їжу. Двоє старших могли ще ходити сонні й нічого не хотіти, а ця ні. Якщо прокинулася — значить терміново треба снідати.

Потім вставав тато ,робив щось каву і ми разом про щось говорили. Про звичайні речі для більшості людей. Про дітей ,господарство ,його роботу.

А робота в нього була справді цікава. З ненормованим графіком. Іноді їхав до офісу, а іноді просто залишався вдома. На роботу вдягався майже завжди однаково: кепка, футболка, штани. Збирався швидко.

Перед виходом обов'язково знаходив для мене якусь роботу.

— Подивися там.
— Не забудь це.

Потім заводив мопеда і їхав.

Я завжди просила:

— Тату, якщо будеш затримуватися, подзвони.

Бо була в нього звичка не попереджати ,якщо затримується.

— Добре, — відповідав він.

Іноді дзвонив.

Іноді забував.

А я потім виглядала у вікно і прислухалася, чи не чути мопеда.

Коли він їхав, я ще трохи сиділа з кавою і слухала село.


Потім вставали старші.

І на цьому спокій закінчувався.

В хаті починався справжній бедлам. Хтось кричить. Хтось сперечається. Хтось когось образив. Хтось не може знайти шкарпетку. Син носиться по хаті в самих трусах і щиро не розуміє, чому всі сміються з нього.

Поки всіх нагодуєш. Поки вдягнеш. Поки розберешся хто кого штовхнув і через що тепер образився. Здавалося, що це ніколи не закінчиться.

Але зараз я дуже сумую навіть за тим галасом, за тією хатою. І за тими ранками.

Особливо добре було влітку. Двір у нас великий, тому після сніданку вся компанія висипала на вулицю. Бігали, гралися, копирсалися в піску, будували щось із палок. Цілий день знаходили собі якісь пригоди.

Взимку теж було непогано. Треба було просто вдягнути їх тепліше. Шапки, рукавиці, куртки — і знову на двір. Вони могли годинами возитися в снігу й зовсім не мерзнути. Ховалися в туях. Каталися на санчатах.
Звуки   тих ранків  здавалися мені звичайними і буденними.

Кури кричать.

Корова десь мукає.

Собака гавкає.

Через паркан чути чиїсь розмови.

Хтось уже порається по господарству.

Хтось кудись їде.

І все це було настільки звичним, що здавалося вічним.

У той час моя основна думка про прихід весни. Так хотілося почати ремонт в хаті. Ми з братом купили будинок на два входи. Ще задовго до цього всього. Й постійно щось планували. Думали як провести воду, що робити з опаленням, де брати гроші на все це щастя.

В моїй половинні стояли пластикові вікна. Тільки одне ще залишилося старе. Лежав гіпсокартон. Плитка на кухню і ванну. Майже на всю хату купила лінолеум. Стояв новий бойлер, унітаз.

Усе це чекало свого часу.

Брат теж хотів  ремонтувати свою частину. Цілими днями пропадав на пасіці, заробляв гроші та відкладав. Уже провів нову проводку, повитягував старі труби. Теж придбав ванну та бойлер. Ми постійно обговорювали воду, каналізацію, ями, насоси.

Навіть насос хороший купили, щоб дві сім'ї нормально користувалися водою.

Тоді нам здавалося, що це і є проблеми.

Де взяти гроші.

Як швидше закінчити ремонт.

Яку плитку вибрати.

Коли доробимо ванну.

Того вечора до мене зайшли мій хлопець і товариш. Просто так, без приводу. Посиділи, поговорили — і раптом вирішили взяти пива. Пішли до магазину, принесли чипси, рибу, дітям цукерок і печива.
Засіли на кухні.
Десь о дев'ятій заявився тато — веселий, трохи під шафе. Певно після роботи заїхав до друзів. Грати в карти.
Я пішла вкладати дітей. Помила молодшу, посиділа поки засне. Хлопці чекали на кухні — чула їх голоси, сміх, уривки якоїсь розмови.
Про що говорили того вечора — не пам'ятаю. Напевно про щось звичайне. Про ремонт, чи про роботу, чи просто ні про що. Тоді це не здавалося важливим запам'ятовувати.
Ніхто не знав що це останній вечір.

           ЛЮТИЙ  24. 2022.     ПРИБЛИЗНО 4.50 РАНКУ