Розділ 5. Ніч після якої все змінюється

До вечора місто опинилося в обіймах дощу. Ліхтарі розтікалися золотими плямами по мокрому асфальту, а повітря пахло чимось новим, нетерплячим — ніби сама ніч готувалася стати свідком занадто важливого.

Аліса й не помітила, коли її кроки привели до будинку Марка. У руках — мокра парасоля, у серці — буря. У голові — слова, які він сказав тими кількома днями раніше: “Я не відпущу. Ти знаєш це.”

Вона знала.

Коли двері відчинилися, Марко стояв у темному светрі, трохи здивований, але погляд його блиснув радісним жаром. На мить вони мовчали — і ця тиша була теплішою за будь-які слова.

— Ти промокла, — сказав він низьким голосом, що змусив її серце здригнутись.
— Я… Просто хотіла поговорити, — видихнула Аліса.

Марко підійшов ближче, і різниця в їхніх відстанях стала нестерпною. Його руки торкнулися її плечей — тепло обпекло шкіру через промоклу тканину.

— Алісо… Я боюсь щось сказати, щоб не злякати тебе.
— Мене лякає інше, — прошепотіла вона. — Те, як сильно я тебе хочу.

Цього вистачило.

Він притягнув її до себе так, наче робив це тисячу разів уві сні. Її пальці ковзнули по його щелепі, по мокрих від дощу волоссі. Відповідь була у поцілунку — глибокому, нестримному, тому, що стирає кордони і будує нові світи з подихів і доторків.

Кімната наповнилася теплом. На підлогу падали відблиски вогню з каміна. Дощ за вікном лише підсилював тишу між їхніми фразами, тихими сміхами, зізнаннями напівшепотом.

Він торкався її обережно, ніби боявся зламати, і водночас пристрасно — так, що від кожного дотику її тіло втрачало вагу. Аліса відповідала без вагань, з тією довго стримуваною жагою, яка роками шукала виходу.

— Ти впевнена? — прошепотів він біля її шиї.
— Уперше за довгий час… так.

Ця ніч стала точкою неповернення.

Вони заснули під ранок — стомлені, розкриті, сплетені не лише руками, а всім, що досі боялися один одному показати.

Та коли сонце торкнулося їхніх тіл через портьєри, Аліса першою відчула вагу реальності. Марко спав поруч — спокійний, довірливий, уразливий. І саме це налякало її найбільше.

Вона тихо підвелася, не розбудивши його. У дзеркалі — інша жінка. З очима, що світилися, але всередині блищала тінь сумніву.

“Як тепер жити, знаючи, що я можу втратити це?”

На тумбочці завібрував її телефон. Повідомлення. Тільки одне речення — але воно розірвало світанковий спокій:

“Ми маємо серйозно поговорити. Я знаю, що між вами щось є.”

Підпис: Олексій.

Її колишній.
Той, хто все ще мав важіль впливу на її життя.
Той, хто був готовий чинити перешкоди.

Аліса відчула, як земля під ногами хитнулась. Вона поглянула на сплячого Марка, провела кінчиками пальців по його руці.

— Пробач… — прошепотіла так тихо, що навіть ніч, що відходила, не змогла цього почути.

І вийшла з його квартири, не залишивши записки.

Ніч подарувала їм кохання.
А ранок — випробування.

Попереду був останній розділ.
І він мав змінити все....