Розділ 1.Там де починається доля

Дощ бився у вікна, ніби хотів щось нагадати. Марта сиділа в маленькій кав’ярні на розі старого міста, тримаючи в руках горнятко капучино, яке давно втратило тепло. Вона прийшла сюди втекти — від роботи, від шуму вулиць, але насамперед від того глухого відчуття, що в її житті чогось бракує. Хоча ні — когось.

Кожного разу, коли двері відчинялися, вона підіймала очі. І кожного разу — марно. Поки не сталося те, що з часом вона назве дивом.

У дверях з’явився чоловік, обтрушуючи з волосся краплі дощу. Високий, зі спок якійним поглядом і легкою усмішкою, яка наче промінь світла розсікала сірий вечір. Марта не знала його, але чогось у його постаті було таке знайоме, що серце раптом зробило болючий ривок.

Він озирнувся, шукаючи вільний столик, та місць не було. Окрім одного — навпроти Марти.

— Можна? — тихо запитав він, і його голос обгорнув її теплом, ніби плед.

— Так… звісно, — відповіла вона, сама дивуючись, чому раптом розхвилювалася.

Чоловік сів, зняв пальто і, помітивши, як вона нервово поглядає у вікно, запитав:

— Ви теж не любите дощ?

— Ні… навпаки. Просто… він занадто голосний сьогодні, — зітхнула Марта.

— А інколи шум потрібен, щоб почути себе, — сказав він так буденно, що ця фраза потрапила прямо в її душу.

Він простягнув руку:
— Я Арсен.

— Марта.

Їхні пальці торкнулися — і від того невинного дотику світ ніби змістився. Занадто сильно для звичайного знайомства. Занадто палко для початку.

Протягом наступної години вони говорили так, ніби знали одне одного все життя. Про мрії, про невдачі, про ті дрібниці, що роблять людину особливою. Марта давно не сміялася так щиро. А Арсен дивився на неї так, ніби за вікном не було темряви, ніби світ створили тільки для цієї зустрічі.

Коли кав’ярня почала зачинятися, Марта раптом відчула страх: а раптом це все? Один вечір, який нічого не означає.

— Мені хотілося б побачитися з тобою ще, — сказав Арсен так просто, що вона ледь не розплакалася від полегшення.

— Мені теж, — прошепотіла вона.

І в ту мить ні дощ, ні холод, ні темрява вже не мали значення. Бо у світі, де випадковості іноді — лише інша форма долі, Марта зробила крок назустріч тому, що змінить усе.