Їхня любов

Любов була взаїмною,Джейк любив Женю всім серцем вона його также. Завжди гуляли разим,сміялися,а головне почували себе нужними і любімими поряд один одного. Здавалося, ніщо не зможе зруйнувати їхнє щастя. Вони будували плани на майбутнє, мріяли про спільне життя та вірили, що завжди будуть разом. Кожен день, проведений поруч, ставав для них особливим спогадом.

Кожен день, проведений поруч, ставав для них особливим спогадом. Вони любили зустрічати захід сонця, годинами розмовляти про свої мрії та підтримувати одне одного в найважчі моменти. Поряд із Женею Джейк почувався по-справжньому щасливим, а вона не уявляла свого життя без нього.

Того вечора вони сиділи на лавочці і дивилися на небо. Женя подивившись на його лице сказала;

-Ти будеш мене завжди любити?-улибнулася Женя.

-Звісно, сонце. Завжди. І ніколи не розлюблю, — відповів він і поцілував її в щоку.

-Даєш слово?- запитала вона з посмішкою.

-Даю. Але й ти пообіцяй, що будеш зі мною завжди, — усміхнувся Джейк і ніжно погладив її по голові.

Вона положила голову на його плече і дивилася в його очі які світилися любовю до неї. Він посміхнувся, й провів пальцем по її леці закладая за ухо прядь волося які постійно вибивалося від легкого вечірнього вітру.

-Люблю тебе найбільше всього на світі-сказала посміхнувшись Женя.

-І я тебе всього на світі-відповів Джейк.

Вечір пройшов дуже бистро.Небо повільно потемніло, а на ньому одна за одною почали з'являтися яскраві зорі. Неохоче вони підвелися з лавочки й попрямували додому, міцно тримаючись за руки.

Біля будинку Жені вони ще кілька хвилин стояли мовчки. Здавалося, ніхто з них не хотів прощатися.

-До завтра?-тихо зпитала вона.

-До завтра,сонце-відповів він і ніжно її обійняв.

Женя ще раз подивилася йому в очі, ніби хотіла запам'ятати кожну рису його обличчя. Потім усміхнулася, помахала рукою й зайшла до будинку. Джейк ще кілька секунд дивився на зачинені двері, а потім повільно пішов додому.

Дорога додому була незвично тихою. Над містом сяяв місяць, а прохолодний вітер легенько колихав дерева. Джейк дістав телефон і написав Жені:

«На добраніч, сонце. Сподіваюся, тобі насняться найкращі сни. Я люблю тебе. ❤️»

Минуло лише кілька секунд, і екран засвітився.

«І я тебе люблю. До завтра. ❤️»

Джейк не міг заснути,Він лежав у ліжку, дивлячись у стелю, але всі його думки були лише про Женю. На його обличчі мимоволі з'явилася усмішка.Взяв телефон і відкрив галерею,і подивився на їх спільні фото,і провів пальцем по екрану ніби міг торкнутися її.

-Я дуже щасливий що ти є.-прошепотів він.

Поклавши телефон поруч, він ще довго згадував кожну мить, проведену разом із нею. Лише під ранок, не знімаючи усмішки з обличчя, Джейк нарешті заснув.

Ранкові промені сонця пробилися крізь штори й освітили його кімнату. Будильник голосно задзвенів, змусивши хлопця невдоволено потягнутися за телефоном.

Відкривши очі, він одразу усміхнувся. Першою його думкою була Женя. Джейк узяв телефон і побачив повідомлення, яке вона надіслала ще вранці.

«Доброго ранку, сонце. Гарного тобі дня. ❤️»

Він не стримав усмішки й швидко надрукував відповідь:

«І тобі доброго ранку. Уже сумую за тобою. Побачимося після занять?»

За кілька секунд телефон завібрував.

«Звісно. Чекатиму. ❤️»

Джейк відклав телефон, швидко зібрався й, насвистуючи улюблену мелодію, вийшов із дому.

Ранок був теплим і сонячним. Вулиці поволі наповнювалися людьми, які поспішали у своїх справах. Джейк ішов знайомою дорогою, час від часу поглядаючи на телефон у надії, що Женя знову напише.

Невдовзі він помітив її. Вона стояла біля воріт, тримаючи в руках рюкзак і, усміхаючись, чекала на нього.

— Доброго ранку, сонце, — сказав Джейк, підійшовши ближче.

— Доброго ранку, — відповіла Женя й одразу обійняла його.

Вони кілька секунд мовчки стояли в обіймах, ніби весь світ навколо перестав існувати. Потім, узявшись за руки, разом вирушили до університету.

Вони кілька секунд мовчки стояли в обіймах, ніби весь світ навколо перестав існувати. Потім, узявшись за руки, разом вирушили до університету.

Дорогою вони жартували, згадували кумедні моменти з минулого та будували плани на вихідні. Джейк не зводив із Жені очей, а вона лише сором'язливо усміхалася, помічаючи його погляд.

— Чому ти так на мене дивишся? — тихо запитала вона.

— Бо не можу повірити, що така неймовірна дівчина — поруч зі мною, — відповів він.

Женя засміялася, легко вдаривши його в плече.

— Дурник.

— Зате твій, — усміхнувся Джейк.

Вона міцніше стиснула його руку, і вони разом зайшли до університету. Попереду був звичайний навчальний день, але для них найважливішим було те, що вони могли бути поруч.

У коридорах, як завжди, було гамірно. Студенти поспішали на пари, хтось жартував із друзями, а хтось повторював конспекти просто на ходу.

— Знову запізнюємося, — тихо засміялася Женя.

— Головне, що разом, — відповів Джейк, підморгнувши їй.

Вони зайняли свої місця в аудиторії. Поки викладач пояснював нову тему, Джейк час від часу поглядав на Женю. Вона уважно слухала лекцію, іноді щось записувала в зошит і навіть не помічала його погляду.

На перерві вони вийшли у внутрішній дворик університету. Джейк купив у автоматі дві кави й одну простягнув Жені.

— Дякую, — усміхнулася вона.

— Для тебе — завжди.

Вони сіли на лавку під великим кленом. Навколо вирувало студентське життя, але для них існувала лише ця мить.

Женя зробила ковток кави й усміхнулася.

— Знаєш, іноді мені здається, що час поруч із тобою минає занадто швидко.

Джейк повернувся до неї.

— А мені здається, що його завжди буде замало.

Вона тихо засміялася й поклала голову йому на плече.

— Обіцяй, що що б не сталося, ми завжди будемо поруч.