Поки б'ється серце
РОЗДІЛ 27
Те, що лишається назавжди
Минав час, і я навчилась не рахувати дні.
Колись я жила від зустрічі до зустрічі, від повідомлення до повідомлення. Тепер я жила від ранку до вечора — просто, без страху, що щось обов’язково зникне.
Нове місто прийняло мене тихо. Без гучних обіцянок. Тут були вузькі вулиці, кав’ярні з запахом кориці, бібліотека, де я могла сидіти годинами. І думки. Багато думок.
Я часто ловила себе на тому, що хочу розповісти Максові про дрібниці:
як заблукала дорогою додому,
як отримала гарну оцінку,
як одного разу сміялась до сліз.
І я розповідала.
Про себе. У тиші.
Бо я знала — він не зник. Він просто став частиною мого внутрішнього голосу. Того, що шепотів: «Ти сильна. Не здавайся.»
Одного вечора я дістала стару записку, пожовклу від часу:
> «Живи так, ніби кожен день — подарунок.»
Я зрозуміла: я виконала його прохання.
Я жила.
Я любила.
Я дихала на повні груди.
І поки б’ється моє серце —
в ньому назавжди є місце для нього.
#827 в Сучасна проза
#4727 в Любовні романи
#1149 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
