Поки б'ється серце

РОЗДІЛ 22

Не зраджуючи пам’ять

Я вперше погодилась піти на зустріч із друзями без страху.

Ми сиділи в кав’ярні, говорили про дрібниці, і я зловила себе на тому, що сміюся по-справжньому. Цей сміх не зраджував. Він лікував.

— Ти маєш світитися, — сказав хтось. — Максу б це сподобалось.

Я вийшла на вулицю і зупинилась.
Колись я думала, що щастя після втрати — це зрада.
Тепер знала: це продовження.

Я подивилась у небо.

— Я не забуваю, — прошепотіла я. — Я просто живу.

І в цю мить серце билося спокійно. Вперше за довгий час — без страху.

Подобається

#496 в Сучасна проза
#3219 в Любовні романи
#757 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 16.01.2026