Поки б'ється серце

РОЗДІЛ 17

Речі, які не зникають

Я довго не заходила в його кімнату.

Здавалося, що якщо відчиню двері — він зникне остаточно. А поки вони зачинені, Макс ніби ще десь поруч, просто мовчить.

Коли я все ж наважилась, повітря там було знайомим. Його запах. Його хаос. Його життя.

На столі — зошит. Той самий, у якому він колись писав мені записки. Я відкрила навмання.

> «Якщо ти це читаєш, значить, я не встиг сказати всього.
Але ти і так знаєш.
Ти була моїм домом.»

Я сіла на ліжко і притисла зошит до грудей.
Біль був уже не гострий. Він став глибоким. Постійним. Як частина мене.

Я зрозуміла: люди йдуть, але любов — ні.
Вона просто змінює форму

Подобається

#1172 в Сучасна проза
#5765 в Любовні романи
#1384 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 16.01.2026