Поки б'ється серце

РОЗДІЛ 16

Дні після

Після Макса світ став іншим.

Школа продовжувалась. Люди сміялись. Автобуси їздили.
А я ніби залишилась у тому коридорі лікарні назавжди.

Я носила його куртку. Читала його записки. Перечитувала повідомлення, де він писав: «Не сумуй. Я поруч.»

Увечері я пішла на нашу зупинку.

Сіла на холодну лавку.
І вперше дозволила собі плакати вголос.

— Ти сказав жити, — прошепотіла я. — Але як?

Вітер колихав суху траву.
І мені здалося, що я чую його голос:

«По трохи. День за днем.»

Я підвелася.

Бо навіть коли серце розбите — воно все одно б’ється.
А значить, я ще тут.

Подобається

#829 в Сучасна проза
#4743 в Любовні романи
#1152 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 16.01.2026