Поки б'ється серце
РОЗДІЛ 13
Тиша перед штормом
Настали дні, коли здавалося, що все налагоджується.
Макс міг сидіти без крапельниць. Він навіть жартував з медсестрами й казав, що лікарня — це «найдивніше місце для закоханих побачень». Я сміялась, ловила ці моменти й ховала їх у пам’яті, ніби фотографії без терміну придатності.
Ми говорили про дрібниці.
Про улюблені фільми.
Про музику, яку хочемо слухати в старості.
Про місто, де ніколи не були.
— Коли все це закінчиться, — сказав він, дивлячись у вікно, — ми поїдемо кудись далеко. Просто загубимось.
— Обіцяєш? — спитала я.
— Обіцяю, — відповів він і усміхнувся так, ніби вже знав, що ця обіцянка — лише мрія.
Я лягла поруч, поклавши голову йому на плече. Його серце билося рівно. Я рахувала удари, не знаючи навіщо. Мабуть, щоб переконатися, що воно ще тут.
Тієї ночі я не спала.
Бо іноді тиша лякає більше, ніж крик.
#829 в Сучасна проза
#4743 в Любовні романи
#1152 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
