Поки б'ється серце
РОЗДІЛ 9
Дні, які ми рахували
Ми почали рахувати не дні до вихідних, а дні між лікарнями.
Макс жартував, що тепер знає всі білі коридори міста. Я сміялась разом з ним, хоча всередині все стискалось. Його волосся стало рідшим, плечі — худішими, але очі залишались тими ж. Глибокими. Справжніми.
Ми писали список «речей, які треба встигнути».
Подивитися зорі за містом.
З’їсти піцу опівночі.
Поцілуватися під дощем.
— Це звучить як життя, — сказала я.
— Бо це і є життя, — відповів він.
Тієї ночі ми сиділи на даху його дому, загорнуті в ковдру. Макс притулився до мене, і я відчула, як його серце б’ється швидко, ніби поспішає.
— Якщо я засну… — почав він.
— Не кажи, — перебила я.
Він посміхнувся і замовк. Але я знала — він теж рахує.
#1180 в Сучасна проза
#5708 в Любовні романи
#1366 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
