Поки б'ється серце

РОЗДІЛ 8

Між надією і страхом

Я пішла з ним до лікарні.

Білі стіни. Запах антисептика. Люди з однаковим поглядом — ніби всі вони тримаються за нитку. Макс сидів поруч і нервово стискав рукави куртки.

— Ти не зобов’язана тут бути, — сказав він.

— Я зобов’язана бути з тобою, — відповіла я.

Лікар говорив спокійно. Надто спокійно. Слова лунали, як удари: лікування, ризики, час, шанс.

Я дивилась на Макса, а не на лікаря.
Він слухав мовчки, ніби це було не про нього.

Після ми вийшли на вулицю. Небо було сірим.

— Ти боїшся? — спитала я.

— Я боюся не болю, — зізнався він. — Я боюся не встигнути бути щасливим.

Я обійняла його. Міцно. Так, ніби могла втримати життя.

— Ти не сам, — прошепотіла я. — Поки б’ється моє серце — ти в ньому.

Він заплакав уперше.

І я зрозуміла: тепер усе по-справжньому.

Подобається

#829 в Сучасна проза
#4743 в Любовні романи
#1152 в Короткий любовний роман

Відредаговано: 16.01.2026