Поки б'ється серце

РОЗДІЛ 5

Місце, де ми мовчали

Ми знайшли це місце випадково.

Стара зупинка за містом, куди вже давно не їздили автобуси. Облуплені лавки, графіті на стінах і вид на поле, яке восени ставало золотим. Макс сказав, що тут «тихо навіть думкам».

Ми приходили сюди після школи. Сиділи поруч, слухали вітер і ділилися навушниками. Інколи він заплющував очі й просто дихав, ніби намагався запам’ятати цей спокій.

— Ти коли-небудь хотіла зупинити час? — запитав він.

— Так, — відповіла я. — Але тільки в хороші моменти.

Він усміхнувся сумно.

— А я — у всі.

Того дня я вперше поклала голову йому на плече. Він не відсахнувся. Лише трохи напружився, а потім розслабився, ніби дозволив собі бути слабким.

І я зрозуміла: він тримається з останніх сил.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше