Між «друг» і «більше»
Ми так і не домовилися, ким є одне для одного.
Не були парою.
Але й просто друзями — теж ні.
Макс чекав мене після уроків, навіть коли я затримувалась. Він не питав «чому», просто стояв, засунувши руки в кишені, і дивився, ніби весь світ був на паузі.
— Ти завжди така задумлива? — спитав він якось.
— Лише коли поруч правильні люди, — відповіла я, не подумавши.
Він подивився на мене так, ніби ці слова торкнулися чогось дуже особистого.
Того вечора він уперше взяв мене за руку. Просто. Без пояснень.
І я дозволила.
Бо іноді серце вирішує раніше за розум.
#827 в Сучасна проза
#4727 в Любовні романи
#1149 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 16.01.2026