Розділ 11

Вечір почався з того, що Аліна зрозуміла, що втекти вже не вийде. Бо щойно вона переступила поріг залу, її ніби одразу “побачили”. Особливо після короткої розмови з Максимом і промови Іллі 

— Ну все, — прошепотіла Марта поруч. — Ти в грі.

— Я не хочу в цю гру.

— Пізно, ти вже в ній. Давай, поки ми в адекватному стані зробимо декілька фото.

— Ну добре, раз вже тут і при параді, то може і фото вийдуть гарні.

— Ти що. Фотки точно вийдуть класні...

Поки вони робили фото, музика вже грала, а люди рухались, сміялися, обіймалися, хтось також фотографувався, але так, ніби це останній вечір у житті.

Аліна знову відчула погляд, він був знайомий. І це погляд Максима. Він стояв біля бару на тому ж місці. І цього разу не просто дивився, він чекав можливості знову підійти і підійшов без поспіху. Підійшов, як людина, яка точно знає, що має сказати.

— Я радий , що ти прийшла, — сказав він.

— Хоч я не дуже хотіла йти, проте я також рада, що я тут.

Він посміхнувся і між ними виникла пауза, яка завжди була між ними. Проте раніше вона лякала, а тепер — дивно тягнула.

— Ти хотів поговорити? — спитала вона.

— Потанцюєш зі мною пізніше?

Запитав прямо беез обходів, втім як завжди. Аліна ледь усміхнулася.

— Ти не змінився.

— Ти теж.

— Це добре чи погано?

— Поки ще не вирішив.

І він пішов, бо не хотів тиснути і нав’язуватися. Просто залишив їй простір і це чомусь збивало з пантелику.

— Він все ще дивиться на тебе, — прошепотіла Марта.

— Перестань.

— Я просто констатую факт.

— Марто! Перестань.

— Ну добре, трохи помовчу.

І тоді Аліна відчула ще один погляд. Він був інший, не знайомий тілом, але дивно знайомий відчуттям.

Вона обернулася, на неї дивився Ілля. Він стояв трохи далі, не в центрі і не на виду. Але він стояв так, ніби весь простір навколо нього підлаштовувався.

Він не поспішав підійти, просто дивився. Потім усміхнувся так легко, ніби вони бачились учора. Тоді підійшов до неї.

— Ти все ж прийшла, — сказав він.

— Мені Марта не залишила вибору.

— Завжди є вибір.

— Повір сперечатися з Мартою собі дорожче. Тай ти залишив записку. 

— Це аргумент.

Вона закотила очі, але без злості.

— Ти організатор свята, тому знав, що в нас зустріч?

— Частково.

— Тобто, частково?

— Ну, скажімо так… я відповідаю за те, щоб люди не тікали через пів години.

— Тоді і мене для тебе погана новина.

— Яка?

— Бо я вже думала про це, але ще не вирішила чи варто.

Він тихо засміявся і цей сміх був інший, ніж у Максима. Це було щось нове, трохи гостріше.

— Потанцюєш зі мною? — спитав Ілля.

— Я вже пообіцяла перший танець Максиму?

— Я знаю, бачив, як ви говорили і не важко було здогадатися, що він запросить тебе танцювати.

Перший танець був з Максимом. Він нічого не питав, просто взяв її за руку і повів танцювати. І все стало простіше, як у шкільні роки, наче нічого не зламалося, наче вони не розходилися.

— Ти змінилася, — сказав він.

— Справді? І в який бік?

— У складніший.

— Це щойно був комплімент?

— Це спостереження.

— Ти завжди був таким.

— Яким?

— Тим, хто говорить речі, які важко зрозуміти.

— Я намагаюся не брехати.

— Це небезпечно.

Він усміхнувся і тримав її за руку трохи довше, ніж треба.

— Я б хотів почати спочатку, — сказав Максим раптом.

Аліна завмерла на секунду.

— Що?

— Ми, тобто наші стосунки. Я б хотів спробувати. 

Між ними виникла пауза, а музика ніби стала тихішою.

— Я не впевнений, що ми закінчили правильно.

Вона подивилася на нього і не знала, що відповісти, бо частина неї хотіла сказати “так”, а інша — мовчала.

Другий танець був з Іллею. І він рухався інакше, як людина, яка дуже уважно слухає.

— Ти нервуєш, — сказав він.

— Ні.

— Брешеш, я ж бачу.

— Трохи.

— В тебе це мило виходить.

— Це сумнівний комплімент.

— Але чесний.

Вона глянула на нього.

— Ти завжди такий прямий?

— Тільки з тими, кого пам’ятаю довго.

Тепер і між ними пауза. Аліна відчула, як щось всередині стискається.

— Ти знаєш, що це трохи лякає?

— Я знаю.

— І?

— Я ж не поспішаю.

Вона здивовано підняла погляд.

— З чим?

Він усміхнувся.

— З тим, що хочу, щоб ти мене знову згадала, згадала повністю.

Вечір ішов далі і для Аліни він розділився на дві лінії.

Максим — стабільність, тиша, спокій.

Ілля — загадка, рух, щось нове й трохи небезпечне.

І Аліна весь вечір переходила між ними. Вони розмовляли, жартували, згадували.

Це були два різні світи і жоден не відпускав повністю. Ближче до кінця вечора Максим знову підійшов.

— Я хочу побачитися ще раз. Дай мені шанс.

Вона не відповіла одразу. Ілля стояв неподалік і дивився на них, наче чув їх розмову. А потім підійшов і спокійно заговорив

— Я теж хочу тебе побачити ще раз, — сказав він.

Це було сказано без пафосу, просто як факт.

Між ними повисла тиша. Аліна дивилася то на одного, то на іншого. І раптом зрозуміла що хотіла б зустрітися і з Максимом, і з Іллею.

Її життя більше не було простим вибором.

— Я... — почала вона. — Добре давайте спишемося завтра. Я подумаю.

І замовкла, вони обидва не тиснули. А це робило вибір ще складнішим. Коли вечір закінчився, вони вийшли на вулицю разом. Ніч була тепла і легка, спокійна. 

— Я напишу тобі, — сказав Максим.

— Добре.

— Ти не зникнеш?

— Ні, не зникну.

Він усміхнувся і пішов. Ілля зупинився поруч.

— Я не люблю поспішати, — сказав він тихо.

— Я помітила.

— Це проблема?

— Поки не знаю, але думаю, що ні. Сама не люблю поспіху.

Він кивнув.

— Тоді побачимось.

— Побачимось.

І він теж пішов, Аліна залишилась сама біля входу, Марта стояла трохи далі. Коли вони пішли, то вона підійшла до Аліни