Розділ 3

— Що означає "нарешті познайомимося особисто"?!

Аліна підскочила з ліжка так різко, що мало не впустила телефон, а мама, яка саме несла їй чай, здригнулася.

— Господи! Тебе хтось вбиває?

— Поки ніхто!

— Звучить не дуже заспокійливо.

— Мене хтось записав на зустріч випускників!

— І?

— Я не йду на зустріч випускників!

— Чому?

— Тому що я не люблю людей і ніколи не ходила на ці зустрічі.

— Ти ведеш сторінку в соцмережах, маєш подруг.

— Саме тому!

Мама поставила чашку на стіл і сіла навпроти.

— Добре. Розповідай усе з початку.

— Я вже розповідала.

— Ні. Ти кричала, бігала по кімнаті й обзивала технології.

— Це теж форма розповіді.

— Не найкраща, тому розповідай.

Аліна плюхнулася назад на ліжко, телефон світився перед її очима.

Повідомлення від невідомого користувача, лайк від Максима, сотні нових реакцій. І відчуття, що її життя повільно викрадають просто в неї на очах.

— Може, це хтось із подруг? — припустила мама.

— Мої подруги занадто ледачі для такого.

— Справедливо.

— І взагалі, звідки вони взяли б доступ?

— Пароль?

— Пароль знає тільки...

Аліна замовкла.

— Тільки хто? — одразу насторожилася мама.

— Ніхто.

— Аліно.

— Ну добре, знаю тільки я. - але подумала про те те, що бабусі його ще казала і відразу відкинула. Ну бо це ж бабуся.

— От і чудово.

— Але хтось же заходить!

— Тоді зміни пароль.

Логічно, абсолютно логічно. Настільки логічно, що Аліна навіть образилася на себе, що сама не здогадалася.

— Я зараз зміню.

Вона відкрила налаштування, ввела новий пароль. На цей раз довгий, складний, настільки складний, що сама ледве його запам'ятала.

— Все.

— Ну от.

— Тепер ніхто не зайде.

— Молодець.

Мама вийшла з кімнати і Аліна залишилася сама. І вперше за весь вечір стало тихо, справді тихо.

Без повідомлень, без нових коментарів, без дивних постів. Вона навіть почала вірити, що проблема вирішена. Саме тому життя вирішило її добити.

Телефон знову завібрував, прийшло нове повідомлення від Максима. Серце знову зробило свій дурнуватий кульбіт:

"Ти справді прийдеш завтра?"

Аліна втупилася в екран, спочатку не зрозуміла про що він, а тоді згадала про зустріч випускників і швидко набрала:

"Ні. Це непорозуміння."

Відправила, три крапки з'явилися майже миттєво.

"Шкода."

І все? Шкода, всього одне слово, таке маленьке, таке безневинне, але таке небезпечне. Бо всередині раптом стало тепло і дурнувато. І хоч трохи хотілося дізнатися... Чому саме шкода?

Але перш ніж вона встигла написати щось у відповідь, телефон задзвонив. Це був дзвінок від подруги, від Марти.

— Нарешті! — закричала та ще до того, як Аліна встигла привітатися.

— Що сталося?

— Це я в тебе хотіла спитати!

— У сенсі?

— Твоя сторінка!

— Не починай.

— Ні, ти не розумієш!

— Я прекрасно розумію. Я вже три години живу в цьому кошмарі.

— Це не кошмар.

— Що?

— Це шедевр.

— Марто...

— Ні, серйозно. Люди тебе обожнюють.

— Люди обожнюють невідомого психопата, який пише від мого імені.

— Яка різниця?

— ВЕЛИКА!

— Аліно.

— Що?

— Один із твоїх постів сьогодні репостнув місцевий паблік.

Пауза.

— Що?

— Ага.

— Який паблік?

— Той, у якого сорок тисяч підписників.

— ЩО?!

— Вітаю з популярністю.

— Я не хочу популярності! Тим більше такої.

— Хочеш чи не хочеш, але ти вже популярна.

Аліна застогнала голосно, якось приречено.

— Я видалю акаунт.

— Тільки спробуй.

— Марто!

— Я серйозно! У тебе сьогодні плюс дві тисячі підписників.

— Мені байдуже!

— Брехня.

— Не брехня!

— Тоді видаляй.

Аліна відкрила рот і не знайшла аргументів. Бо... Ну... Трішки цікаво було, зовсім трішки. Може, на один відсоток, максимум на два.

— От бачиш, — задоволено сказала Марта.

— Ти жахлива людина.

— Знаю.

— Я тебе ненавиджу.

— І я тебе люблю.

Зв'язок обірвався і Аліна усміхнулася на секунду. Потім відкрила акаунт і застигла, одразу усмішка зникла, а серце теж, здається, перестало працювати. 

Тому що просто зараз на сторінці з'явилася нова сторіз. Нова, тобто щойно опублікована. І це попри новий пароль, попри всі налаштування, попри те, що телефон увесь цей час був у неї в руках. На чорному фоні було лише кілька слів:

"Завтра буде цікаво."

А нижче... було опитування.

"Чи повинна Аліна піти на зустріч випускників?"

98% людей уже натиснули ТАК.

І поки вона дивилася на екран, кількість голосів продовжувала зростати, але не це здивувало і налякало її.  Під сторіз була маленька позначка лише для автора. Вона була крихітна, майже непомітна.

"Переглянули: 1"

Ім'я цього єдиного перегляду змусило її завмерти: Ілля.

Проблема була в тому, що Аліна поняття не мала, хто це такий, але чомусь він уже знав про неї.