Пролог

Телефон завібрував десь у кімнаті. Аліна навіть не одразу глянула, що там, бо лежала на ліжку, втупившись у стелю, ніби там було щось важливіше за реальність. Хоча, якщо чесно, зараз усе було важливіше за реальність.

— Ти знову його сторінку дивишся? — голос із дверей звучав занадто спокійно.

— Я не “його сторінку”… — Аліна навіть не повернулася. — Я просто… гортаю стрічку.

— Ну так, ти просто десять хвилин дивишся на його фото? Ну так, “гортаєш стрічку”. Я так і подумала.

Аліна нарешті перевела погляд.

— Мамо, ти зараз серйозно прийшла мене виховувати чи просто зайшла з мене познущатися?

Пауза.

— Я зайшла сказати, що вечеря готова.

— Я не голодна.

— Ти завжди не голодна, коли тобі “болить серце через якогось хлопця з інтернету”.

— Він не “якийсь хлопець”.

— А хто? — мама підняла брову. — Хіба ви не в інтернеті познайомилися?

— Мамо…

— Добре, добре. Я мовчу, але телефон ти все одно не з’їси, як би ти не намагалася, тому давай приєднуйся до нас.

Вона пішла, залишивши по собі легкий запах кави і відчуття, що тебе щойно розсекретили без жодного злочину. Аліна видихнула, перевернулась на бік і знову взяла телефон.

Після того, як екран засвітився з'явилося одне повідомлення з невідомого номера.

“Ти — це та сама дівчина з того відео?”

Вона завмерла нічого не зрозумівши. Напевно хтось помилився номером, подумала.

І саме в цей момент телефон знову завібрував. Але це було вже не повідомлення, це було сповіщення про те, що хтось щойно зайшов у її акаунт.