Глава 23

Ранок був сповнений метушні... Наш дім був переповнений різними невідомими для мене людьми... Одні вкладали моє волосся, посипаючи на них блискітки... Інші робили мені макіяж та підбирали прикраси. А ще інші допомагали одягати сукню... Все наречена була готовою, біла пишна сукня, яка мені не подобалася і довго фата... Мама сказала, що я ідеальна.. Ще б пак, в такий день їхнього тріумфу, я просто найкраща дочка у світі... За нами під'їхав лімузин і відвіз до РАГСУ... Там було дуже багато людей, і по їхніх пиках, будь видно, що у кожного з них море грошей... По під руку я тримала батька, який вів мене до вівтаря... Біля якого стояв Лука, у темному костюмі, як справжній наречений. Він посміхався, а я йшла без жодної міміки... Звичайно Лука був гарним, багатим, навіть цей костюм йому пасував, але я нічого не відчувала до нього... Моє серце було вкрадене карооким барменом, який називав мене лялечкою... До вівтаря ми йшли повільно, мої ноги хотіли просто стояти на місці, але я змушувала їх іти... Кожен роздивлялася мене з ніг до голови, хтось казав, що моя сукня приголомшлива, а хтось , що ми з Лукою ідеальна пара... Еххх, люди якби ви знали мого Макара, то я б змусила вас засумніватися у своїх словах.... Батько віддав мене Луці, а сам повернувся до мами... Хлопець стояв навпроти мене і посміхався дивлячись то на мої очі то на губи... Огидно, але я вже нічого не можу з цим зробити... Лунала тихенька музика, а тітка яка нас одружувала говорила ті банальні слова, щось по типу: "Нехай ви завжди будете разом..... Ваші батьки відпускають вас у вільне плавання на кораблі під назвою Кохання" Я толком не слухала.. Та почувши слово "кохання", то задумалась, а чи знаєте ви взагалі що воно таке? Бо я його втратила, і вже точно не знаю як це... За той час я згадувала всі прожиті миті  з Макаром, наш поцілунок під дощем, ті шорти, гітару, співи, наші безглузді розмови, обійми, вікно у моїй кімнаті, шаурму і все що викликало у нас обох посмішку... З мого обличчя покотилася сльоза, але я встигла її прибрати... Повернувшись у реальність я почула: 
- Чи згоден ти Лука взяти Соломію за дружину? Чи згоден бути з нею в горі та радості, в багатстві і бідності?? Чи згоден завжди любити її?
- Згоден - впевнено відповів мій опонент..
- Чи згодна ти Соломіє стати дружиною Луки та любити його до кінця своїх днів?
Як же ж мені хотілося сказати, що ні, я не люблю його, весілля не буде..... Але я пообіцяла батькам, уже нічого не змінити... Я вже хотіла сказати своє безглузде "так"... Проте побачила, як до зали увірвався Макар, він біг у мою сторону, а я ні про що не думаючи бігла до нього... Ми дивилися один одному в очі, наші серця билися в унісон... Ми обоє хвилювалися.. Макар взяв мене за руку і промовив:
- Я не можу без тебе лялечко.. Я кохаю тебе, сильно кохаю і просто не уявляю без тебе своє життя.... Кожна секунда була для мене пеклом, ти дуже для мене важлива... І я ніколи не пробачу собі, якщо тебе втрачу...
З моїх очей знову покитилися сльози, але це були сльози радості... Я обняла його і сказала:
- Нічого більше не говори... Я теж кохаю тебе Макаре, по-справжньому:)
Ми стояли в обіймах, а всі присутні дивилися на нас з великим подивом і злістю... Я тримала Макара за руку і підійшла до всіх трохи ближче,щоб сказати:
- Лука, пробач, але ти й сам розумієш, ми б ніколи не були по справжньому щасливі, бо я ніколи не кохала тебе... Мамо, тато, Лео та Каріна, пробачте, знаю ви розчаровані, але вперше в житті я роблю все так, як підказує мені моє серце...
Мама кипіла від люті, і Каріна з моїм батьком також.. Тільки Лео виглядав напрочуд спокійним.. Моя мама вже хотіла вилити на мене всю свою злість, проте Лео зупинив її із словами:
- Соломіє , ти і справді кохаєш цього юнака?
- Так, більше за своє життя:)
- Будь щасливо, дитино, а ти юначе, бережи її... Не щодня побачиш справжню взаємну любов... Не хвилюйся, згодом всі забудуть про це, Лука охолоне... Він ще молодий, знайде свою єдину... А ти біжи і живи своїм життям...
Сказати, що я була здивованою, це нічого не сказати... Все обійшлося без скандалу, Лео, єдиний хто зрозумів мене... На знак своєї вдячності, я обняла батька Луки і з усіма попрощавшись, досі тримала Макара за руку, і разом з ним ми вибігли із РАГСУ.... Опинившись на вулиці, хлопець почав ніжно цілувати мене... І я відчула, я справді кохаю його, і тепер я по справжньому щаслива... Весілля все ж таки відбулося, але тільки через місяць, та цього разу я була нареченою Макара.... На мені була та сукня, про яку я мріяла, і ми знову стояли в тій самій залі та вже на той момент я відповіла своє гучне "Так" ... Макар підкинув мене на руках та поцілував... Тепер ми офіційно були чоловіком і дружиною... І я щаслива, бо довела, що гроші нічого не вирішують, все вирішує справжня любов...

P.S:  "Пам'ятайте, хай там би що було, якщо це ваша людина, то вона обов'язково повернеться.... Завжди залишайтеся собою, покажіть світу справжню себе і ніколи не повторюйте моїх помилок, не будьте маріонеткою у чужих руках... Ви ідеальні, коли справжні.( Тільки йому, я змогла показати справжню себе, з усіма недоліками та страхами) ... Не приховуйте те, що ховається десь у вас всередині, нехай ваші почуття виринають назовні.." 

                         The end...