Глава 21

Після того, як мама Макара потрапила в ДТП вже пройшов цілий місяць... Звичайно з ним ми частенько бачились, навіть попри те, що більшу частину дня він проводив у лікарні. Я так хотіла підтримувати його в цей не простий для нього час. Так хотіла разом із ним сидіти у лікарні, тримаючи його руку... Проте не могла, батьки ще досі не заспокоїлись і я була під арештом.. Вже навіть сам Макар не розумів, що коїться з моїми батьками і чому вони так вчинили... Я завжди брехала що не знаю, із кожним разом це було робити все важче і важче... Ця ситуація була безвихідною.  В сьогоднішній день я не хотіла нічого робити, сказала батькам, що захворіла і надалі залишилась у своїй кімнаті.  Мені було дуже погано. Я так хотіла про все розказати .. Ввечері до мене знову прийшов Макар. Він хотів поцілувати мене, але зупинила його із словами:
- Краще не треба, я маю тобі дещо розповісти... Після цього, ти пожалкуєш що поцілував мене, тому краще не треба:(
- Лялечко ти про що? Ти ж знаєш, як я люблю тебе. Тебе справжню, таку як ти є... І я готовий почути все, геть усе...
Він тримав мене за руку, але продовжувала:
- Ти кажеш що любиш мена справжню? Хммм, а якщо ти почуєш про моє справжнє життя? Якщо ти розчаруєшся?  Ти будеш і далі любити мене?
- Стоп .. про яке справжнє життя ти зараз говориш? Це те, про що я мав дізнатися?
Я кивнула головою, з моїх очей покотилася сльоза і я тремтливим голосом почала свою розмову:
- Я не знаю, як ти на це відреагуєш, але прошу не перебивай мене, просто послухай ... Знаю в це важко повірити, але...я ...я маю нареченого, якого часткового обрали мої батьки... Я не кохаю і ніколи не кохала його, тому придумала план. Сказала, що вийду за нього тільки за два роки, коли закінчу університет... За той час я б мала щось придумати. Наприклад поїхати за кордон... Але тут я зустріла тебе, і ти можеш не вірити мені, але я закохалася у тебе по справжньому.... Так Макаре, я люблю тебе.. Знаю, я б мала розповісти тобі про це раніше, але я боялася, що втрачу тебе, коли ти дізнаєшся правду... А права така, в мене є наречений з яким я точно не маю майбутнього, бо моє серце зараз належить тільки тобі.. пробач, я просто...боялася..
Я плакала просто плакала, та відчула як Макар холодно забрав свою руку від мене, а тоді хвилюючим голосом сказав:
- Ти мала розповісти мені про все раніше... Я ж вірив тобі, сліпо вірив тобі бо любив і досі люблю... Але.... На разі це кінець, бувай.
Він просто пішов не озираючись, а я не зупиняла його.. З моїх очей і далі котилися сльози. На душі було вже трохи легше, адже він дізнався правду, але от моє серце було повністю розбите... Він сказав, що це кінець.. Моя правда, чи краще сказати, моя брехня все зіпсувала, повністю зіпсувала моє життя... Я була впевнена тільки в тому, що все зробила правильно, так як підказувало робити мені моє серце.. Я кохала його, тому він мав дізнатися правду, якою б гіркою вона не була... Мені було так важко відпускати його руку, але його погляд вбивав мене холодом... Він з розчаруванням дивився в мої заплакані очі... А чого я чекала? Обіймів? Пробачення? Чекала, що після моєї брехні, він знову скаже що любить мене? На що я сподівалася..? Я просто малювала свої ілюзії, цим самим розтоптавши наше кохання і нашу довіру... Я все зіпсувала, як і завжди:( Якби розказала про все з самого початку, то б можливо він не закохався в мене, і я б теж нічого не відчувала... А тепер мені погано, моє серце зжимає від болю, а все тіло тремтить... Мені бракує повітря, а легені стискаються... Моя душа повністю розбита, його холодний погляд був останнім, який я могла хоч колись побачити. В останнє я поглянула в його карі очі і в останнє торкалась руки... Залишилися тільки мої почуття, і сильний біль всередині... Здається, йому також було важко... Я ненавиджу себе!!!! Я ненавиджу себе за це, що зробила йому боляче!! Я ненавиджу, і ніколи собі не пробачу...