Глава 20

З кожним днем мені було все важче і важче.. Так, у Макара я закохувалася з кожним днем більше, і ніяк не наважувалася розповісти йому про ці почуття... Хотіла, але ніяковіючи забувала про це:)  Та якби тільки цей нюанс був моєю проблемою.. Я б все за це віддала.. Та в мене все набагато складніше. Я брешу йому, просто брешу... Мені хочеться щоб він про все дізнався, але я боюся. Боюся того, що можу його втрати назавжди. Він може не пробачити мій обман, адже його почуття і справді щирі. А тут виявляється у мене й наречений є... Як після моєї правди, я буду дивитися йому в очі? А головне, чи взагалі я колись їх побачу? Чи зможу знову до нього доторкнутись? Чи покине він мене, коли про все дізнається? І чи зможе взагалі пробачити? Вже кілька тижнів підряд, я сиджу у клітці. Наш приватний водій завжди забирає мене і відвозить в університет. Ні на хвилину я не можу з ніким зустрітись, чи просто поговорити. Ми навіть не встигаємо перекинутись одним словом, як водій вже сигналить мені з вулиці... Ненавиджу його і всіх, хто до цього причетні.. Проте тільки Макар знаходить різні способи, щоб ми могли поговорити чи просто зустрітись.. Загалом це відбувалось на перервах, між коридорами, де б водій мене точно не знайшов... Сьогодні все було так само, проте Макара в університеті не було... Та й ніхто не знав чому? Я хвилювалась. Моє серце підказувало, що щось трапилось. Але я хотіла вірити у краще... Цілий день мій настрій був однотонним , мене його дуже бракувало. Ще й Лука ніяк не відлипав. Писав мені майже кожної перерви, щоб мені не було самотньо.. Але ця його увага мені набридала. На той момент, я хотіла отримати повідомлення тільки від Макара і переконатися, що з ним все добре... Але воно так і не прийшло.. По закінченню всіх пар я поїхала додому... І одразу ж без зайвих слів подалась назад до своєї клітки...Ця невідомість мене просто вбивала... Тому через кілька секунд, я наважилась подзвонити йому. Йшли довгі гудки, серце билось із скаженою швидкістю, а дихання ставало все хвилюючим. Та тут я почула знайомий голос:
- Ало.. Лялечко це ти?
- Так, Макаре. Я дужа рада тебе чути? З тобою все добре?
- Все добре, не хвилюйся...
- Я не вірю тобі.. Я відчуваю, що щось трапилося... Ти прийдеш сьогодні, бо я дуже скучила:(
- Принцесо, я вже біжу до тебе...
Нарешті за цілий день у мене з'явилася посмішка, але хвилювання нікуди не поділося...  Я ходила по кімнаті то туди, то сюди перебираючи у руках свій телефон. Через деякий час, я почула як хтось тихенько стукає у моє вікно. Це був Макар. Я була така рада його бачити. Він заліз у мою кімнату, і я одразу ж кинулась йому на шию, для палких обіймів.
- Ти так скучила за мною? 
- Ти собі навіть не уявляєш. Я дуже переживала за тебе.. Тому тобі краще розказати що трапилося?
Але він тільки посміхнувся і сказав:
- Ти в мене така мила коли злишся:)
З цими словами він повільно доторкнувся до моїх губ та поцілував мене... Я знову покрилися рум'янцем, але не відступала від свого:
- Ну то що сталося? Будь ласка, я ж дуже хвилювалася...
Хлопець засмутився, але його очі всеодно дивилися на мене і я почула:
- Хммм....моя мама потрапила в ДТП... Її стан стабільний, та лікарі сказали, що все буде добре... Я так боявся що втрачу її... Цілий день я пробув у лікарні, і одразу ж після неї пішов до тебе, бо сильно скучив за твоїми блакитними очима. Я боявся...
Він хотів ще щось сказати, але я перебила його поцілунком. Після чого почала вибачатися, через свою допитливість, через те, що подзвонила і відірвала його від мами...Вибачалася за все, що тільки могла.. Мільйон разів говорила одне й те саме: "Вибач.."  На обличчі у Макара нарешті з'явилася посмішка. Він взяв мене за талію, притиснув до себе і знову поцілував. В цей вечір в нас було дуже багато поцілунків. Ми багато не говорили, час від часу перекидалися репліками, проте стояли в обіймах і просто дивилися один одному в очі... Я відчувала стукіт його серця, яке ще досі переживало за маму... Він вже мав йти додому, я взяла його за руку, тим самим трохи призупинивши , а тоді сказала:
- Твоя мама скоро одужає, передавай їй мої найтепліші вітання... І я хотіла сказати, що я...
Та він не дав мені договорити. На секунду торкнувшись моїх губ Макар прошепотів:
- Прибережи ці слова на потім..