Глава 19

Я сиділа у своїй кімнаті і просто плакала від безвиході... Плакала і думала, що тепер все скінчено і я нікому не потрібна. Та в той момент на мій телефон прийшло повідомлення від Макара:
- Лялечко, з тобою все добре? Я дуже хвилююся:( Щось трапилось?
Він ніби відчуває, коли у мене проблеми... Єдиний хто думає про мене.. Він єдиний у кого я закохалася, але ще просто не встигла сказати про це..
- Макаре, здається ми більше з тобою не побачимося:(
- Тобто? Ти про що? Не говори дурниць!
- Я під домашнім арештом та суворим контролем батьків. Тепер без водія я ні на крок.. Гуляти не можна, усе заборонено!!! Мені заборонили бачитися навіть з друзями..
- Це не проблема:)
- Стоп.. Ти це про що?
- Зараз побачиш. Дай мені 15 хв :)
Що цей божевільний вже придумав? :) Пройшло рівно 15 хв, але я не знала чого чекати.. І тут приходить від нього повідомлення: "Відчини вікно:)" Блін, він зараз це серйозно? Не знаю чому, але на моєму обличчі засяяла посмішка... Я швидко побігла до вікна, і одразу ж побачила там Макара.. Але чекайте, моя ж кімната на другому поверсі, як він?? Та він тихо постукав у вікно, благаючи щоб я нарешті відчинила його, звичайно я так і зробила.. Зачинивши за собою вікно, він без жодних слів доторкнувся до мого обличчя руками та ніжно і водночас жадібно поцілував, а після чого сказав:
- Просто дуже скучив..
- І я:) - ніяковіючи як маленька, відповіла..
- І що це на твоїх батьків найшло? 
- Я...я..не знаю... Загалом, не можу тобі це зараз розповісти, дуже важко..
Мені і справді зробилося боляче від того, що я обманюю Макара.. Навіть сльози самі по собі почали котитися. Але я одразу ж відчула, як хлопець обережно витирає мені сльози з обличчя, легенько проводячи пальцями по моїх щоках, а тобі говорить:
- Хей, принцесо, чому ти плачеш? Все ж добре...
- Шкода, що ми не зможемо більше бачитися з тобою.. Батьки приб'ють мене, як дізнаються про це все..
- Перестань, годі плакати... Лялечко та я готовий кожного вечора приходити до тебе через вікно, для того щоб просто побачити тебе...
- Серйозно, щоб просто побачити?:)
- Ну гаразд, брешу.. Для того, щоб дивитися тобі в очі, слухати твій голос, торкатися твоєї талії та відчувати смак меду на твоїх вустах, і просто для того, щоб сказати, як я тебе люблю:)
Погляд хлопця зупинився на моїх губах, і він без вагань поцілував мене.. Дуже довго, ніби боявся втратити. Коли він зупинився, я промовила:
- Макаре, дякую тобі..
А після цього і сама потягнулась до поцілунку.. Ми ще довго сиділи і розмовляли, ну майже ні про що цікаве, хоча для нас ці теми були особливими і тільки зближували.. За той час, Макар вирішив оглянути мою кімнату.. Вона була достатньо великою, і точно не рожевого кольору, як ви могли про це подумати:) Стіни були м'ятного кольору, посередині стояла велике ліжко, і майже вся кімната була переповнена тими "прекрасними" букетами від Луки, які так ненавиділа... Ну не любила я троянди, що поробиш?? Він же ж думав протилежне. Та й викинути я їх не могла, батьки за всім пильно стежать, викинути можна тільки тоді, коли вони зів'януть..
- Ти так любиш троянди?
- Скажу більше, я їх ненавиджу...
- То чому тоді в тебе тут ціла гора таких квітів? Не здивувався, якби тут були ромашки, а тут.... Від шанувальників немає відбою, чи є щось таке, про що я маю дізнатися?
Тут я знову попалася... Як мені збрехати? Чи краще сказати правду, що в мене є наречений, якого я не кохаю і розповісти про свій план? Ніі, точно не зараз, до такого я ще не готова... Мені потрібно зібратися, все обдумати, а тоді про все чесно зізнатися... Саме тому спокійно видихнувши я відповіла:
- Еммм....вибач, але є і справді те про, що ти маєш неодмінно дізнатися... Але благаю, тільки не зараз... Я ще не готова тобі про це розповісти.... Вибач....
Я засмутилася, бо мене і справді мучили всі ці роздуми.. Так хотілось розказати всю правду, але боялась, ще ніколи в житті, я настільки не боялась в чомусь зізнатися... Я опустила голову, і просто чекала... Проте відчула, як руки хлопця торкаються мого обличчя і він промовляє:
- Хей, принцесо, а де посмішка? Я почекаю, я ж казав, що готовий чекати вічність...
Він навіть не уявляє наскільки ці слова були теплими для мене, та й одночасно вдарили мене у самісіньке серце... Я міцно обняла Макара, і так не хотіла відпускати... Але зрештою, через кілька хвилин, він поцілував мене у щоку, і пішов додому, знову через вікно...