Глава 18

Не все в житті буває солодко.. Хоча кого я обманюю... Всі ці 19 років, моє життя точно не було солодким, взагалі як гіркий шоколад.. Тільки з появою Макара, в моєму житті все кардинально змінилося... Я навіть вперше в житті не ночувала вдома, та й не шкодую про це... Хоча скандал мене не оминув аж ніяк... Батьки вже давно на мене чекали, і обидвоє були дуже розлюченими. Разом з ними був і Лука, який теж мав не дуже хороший настрій. А куди ж зникла його лицемірна посмішка? Бідолашний мажорчик... А в мами взагалі буквально дим з голови ішов...
- Соломіє де ти була? І чому не ночувала вдома? Що ти собі дозволяєш???
- Ми чекаємо відповіді...- серйозно затвердив батько..
Навіть Лука вставив свої п'ять копійок:
- Так мила, ти можеш мені все пояснити...
Треба було якось загасити цю пожежу... Тому я сказала:
- Так заспокойтеся... Я ночувала у своєї нової подруги, ми разом готували проєкт на сьогодні... Це було дуже важливо... А мій телефон розрядився, тому я не могла вам подзвонити...- видихнула я, а потім звертаючись до Луки додала: - Милий пробач, я мала тобі повідомити...
Я обняла хлопця та поцілувала у щоку, на знак свого "щирого" вибачення... Хоча мені як і завжди було огидно це робити... Він пробачив... Але я відчувала, що це не правильно щодо Макара, мені було так неприємно обнімати іншого хлопця, розуміючи, що почуття маю тільки до Макара.... Все було дуже складно... Батьки були й досі розлючені, а Лука заспокоївся... Наївний, сліпо вірить мені.. яке ж кохання не справедливе... Шкода, але я не кохаю його і цього ніколи не буде... Все що я роблю для того, щоб не зіпсувати свій план.  Поснідали ми всі разом, відчувалася неабияка напруга.. Батьки були мною не задоволені... Але мене мало це хвилювало. Хоча краще б я почала хвилюватися.. Бо замість того, щоб піти в університет я почула від Луки:
- Крихітко, сьогодні пропустиш своє навчання... Цей день проведемо разом.. ти ж моя наречена, тому ми маємо хоч інколи бувати разом, навіть попри все..
Ось, знову ця лицемірна посмішка.. Як же ж він дратує мене.. То злиться через дурниці та вимагає пояснень, то посміхається на всі свої 32.. І чому я не здивована? Мажор мажором.. Хоч як я цього не хотіла, зробивши задоволений вираз обличчя, пішла одягатись... Ми попрощались з моїми батьками, Лука як їх майбутній хороший зять, побажав гарного дня, а я просто мовчала. Не хотіла з ніким говорити, все це було неправильно... Ми вже сиділи у машині і я наважилась запитати:
- То куди ми їдемо?
- Сюрприз...
- Серйозно?? Але я не люблю сюрпризи...
Лука не відповів мені, просто хитро посміхався... Після цієї посмішки мені і справді стало страшнувато... У голові в цього мажора може сидіти що завгодно... Але я вже себе попереджаю, якщо що я без бою не здамся... Зрештою Лука привіз мене до озера .. Звичайно тут було гарно, романтична атмосфера і все таке, проте я б хотіла щоб саме тут і зараз зі мною був Макар, а не цей недоумок... Хлопець постелив коврик на землю, поклав туди пляшку вина, два бокали та кошик з фруктами... Блін, кращої романтики не придумаєш... Щооо? Знову цей букет червоних троянд?? Він знущається з мене, правда? Звідки він їх бере?? Звичайно, я вдала що приємно здивована, тому і подякувала за цей "неймовірний" букет. Ми сиділи біля озера, їли фрукти, час від часу перекидалися репліками.. Загалом, дуже нудно... І як би я мала прожити з ним все своє життя? Я б померла від нудьги... Потім хлопець розкоркував пляшку вина та налив його у бокали, один давши мені... Я тримала його у руці, чекаючи що буде далі... Пролунав тост від Луки, щось по типу за найгарнішу дівчину і так далі... Ну мені було не цікаво і я частково прослухала.. Він запропонував випити на брудершафт... Ехх.... Ненавиджу тебе нещасний мажорчику.. І за що ти мені здався на мою голову??  Випивши вино, ми дивилися один одному в очі, в наших поглядах я не побачила нічого, взагалі нічого. Ніяких почуттів, і жодної любові.. це зовсім не ті палкі погляди, яким на мене дивився Макар... Тут все дуже пусто.. Все ж Лука зміг доторкнутись до моїх вуст, але тільки на одну секунду, бо я одразу ж відхилилась від нього... І це не просто через особистий простір, а через те, що я по-справжньому закохалась в Макара, і більше нікому крім нього не дозволю себе поцілувати...
Я сказала Луці, що вечер закінчено.. Вигадала про те, що мене болить голова і таке інше... І зрештою сама повернулась додому, на таксі.. Батьки ще й досі не спали, чекали на мене
- Соломіє, ти більше ніколи не підеш гуляти ні з ким іншим, окрім Луки! - гучно заявила мама...
- І чому це?
- Бо він твій наречений.. І ти не маєш права ходити кудись без нього...
- Ви щось чули про права дітей? Раджу почитати..
- Раджу краще помовчати, юна пані, і поважати матір- відгукнувся батько і додав- тепер ти під домашнім арештом,в університет та з університету тебе забиратиме водій, прогулянки до пізньої ночі закінчилися. Розмову закінчено, йди до себе...
- Але..
- Марш до себе- грізно мовила мама
З розлюченим виглядом та із сльозами на очах я подалась до своєї кімнати...  От чому всі такі не справедливі зі мною? А і так багато років почувала себе ніби в клітці для якої потрібен тільки етикет, а тепер я буквально сиджу як у клітці... Замкнута і нікому не потрібна.. Вони позбавили мене всього, я ненавиджу їх, просто ненавиджу... Хіба важко хоч раз у житті показати мені батьківську любов? Напевно це не можливо, та й мені вже цього не потрібно. Батьки зробили свій вибір. У їхньому житті на першому місці - гроші, а я просто вигода, або просто пусте місце... Хммм, і чого ж я очікувала?