Глава 17

Після моєї відвертості нічого не змінилося... Наш настрій був на позитиві. Хоча ми ще й досі були мокрими... Навіть було досить прохолодно... Макар це помітив, тому сказав:
- Блін, ти замерзла... Мм, зараз...йдемо до мене, висушимося, а потім я відведу тебе додому... Відмови не приймаються...
Якщо чесно я не збиралася відмовлятися, тому кивнувши взяла хлопця за руку і ми попрямували до його квартири... Тут було досить гарно, але видно, що жив він тут сам, бо до кухні ніхто і не підходив ногою... Тільки на столі стояла коробка від піци.. Він взагалі колись нормально їв??? Чи йому просто немає кому приготувати справжній сніданок:( 
- Вибач, тут не дуже прибрано.. Батьки подарували мені цю квапити, щоб я міг спокійно вчитися... Тому рідко є часу на прибирання...
З цими словами він вручив мені свій сухий одяг і додав:
- Переодягнись, стане тепліше...
Я посміхнулась і пішла до іншої кімнати... Одягнувши шорти та футболку, яка було трохи завеликою, я повернулася на кухню... Поки хлопець був у душі, я вирішила дещо приготувати нам на вечерю... Треба ж було якось віддячити йому.. Порившись у холодильнику, я знайшла необхідні мені продукти і почала готувати борщ... Я ще ніколи сама не готувала , тому знайшовши рецепт в інтернеті, повторювала все точно так, як там написано... Я настільки захопилася приготуванням, що навіть не помітила як почала співати приспів своєї улюбленої пісні: "Ти мої вітрила, музика моя, невагомі крила, підіймають в небо..." Я просто обожнюю цю пісню, тому часто можу співати її то у думках, то дуже тихо або голосно... Хоча найчастіше тихо, бо батькам мої співи не подобались.. Я готувала борщ, тихенько співала і в той момент відчула як руки хлопця обережно приобняли мене за талію, я й досі відчувала його хвилювання... І він прошепотів мені на вухо:
- Не зупиняйся, співай... В тебе неймовірний голос...
Я так зніяковіла, що засоромилась знову співати... Тому прикрилась борщем, сказавши що він вже готовий.. На моє щастя, він і справді був готовий.. Тому наказавши хлопцеві сісти за стіл, я дістала потрібний посуд і набрала туди свого борщу... Я так сподіваюсь, що він в мене вийшов.. Я вже була готова на будь яку критику... Макар скуштував пару ложечок борщу і посміхаючись сказав мені:
- Мммм, Соль, це дуже смачно... Де ти так навчилась готувати???
- В тому й діло, що ніде... Це вперше я щось готую самостійно, тому боялась, що нічого не вийде...
- Блін, це дуже смачно... Ти велика молодець, дякую...Ммм...давно я не їв нормальної їжі.... Нічого не маю проти піци чи бургерів, але з твоїм борщем нічого не зрівняється...
Повечерявши Макар повів мене до вітальні, де часто проводив різні репетиції на гітарі... Або просто для кайфу грав на ній..
- Зіграй мені щось на гітарі... Хочу почути цей звук, ту мелодію струн..
Хлопець погодився. Він взяв у руки гітару та сів на стілець.. А я обійнявши подушку, вмостилась на дивані.. Я була рада, що Макар не соромився грати для мене, бо співати для нього мені було трохи ніяково... Залунала спокійна мелодія, я спостерігала за кожним його рухом. За тим, як він по черзі торкається струн з такою ніжністю, ніби боїться їх порвати.. Хлопець був зосереджений на грі, і тільки час від часу споглядав на мене, щоб подивитися на мою реакцію... Ці звуки були настільки чудовими, що мої очі злипались самі по собі... Макар це помітив, тому зупинив грати промовивши:
- Ти стомилась..Давай відвезу тебе додому??
- Будь ласка, заграй ще раз... Хочу ще трохи послухати як ти граєш..
Хлопець тільки посміхнувся і знову сів на своє місце... І ця мелодія знову заграла... Нота за нотою, струна за струною і я поволі почала заплющувати очі, поки не заснула.. Все що я тільки відчула, як Макар накрив мене ковдрою і стало справді тепло. Зранку я прокинулася на дивані і помітила, що хлопець також спав у цій кімнаті, проте на стільці... Йому ж точно було не зручно... Я постаралась тихенько встати, щоб перевірити чи мій одяг сухий... Та перед тим, підійшла до сплячого Макара та поцілувала його у щоку... І в той же момент відчула, як він спіймав мене за руку, і я за секунду опинилась у нього на колінах.
- Доброго ранку, принцесо.. Як спалося?
- Чудово.. А тобі я бачу не дуже.. Чому ти не пішов до своєї кімнати і нормально не спав на ліжку???
- Не хотів.. Хотів бути тут біля тебе..
- Дурник.. Це ж не зручно...
Я встала з його колін та пішла щоб прийняти душ та переодягнутись... На моєму телефоні було багато пропущених дзвінків від Луки.. Блін, здається я попала... Одягнувши свій одяг, я швидко попрямувала до дверей, проте хлопець встиг мене зупинити, взявши за талію та притиснувши до себе... Але це було настільки обережно, що я хотіла щоб він не відпускав мене..
- Щось трапилось? Я ж казав, що відведу тебе додому...
- Знаю, але я дуже поспішаю... Багато пропущених дзвінків від....еммм... мами...
- Ти хотіла піти і не попрощатися..?
Він знову пильно дивився мені в очі, і я й досі мушу казати, що він просто зводить мене з розуму цим проникливим поглядом.. Його погляд опинився на моїх губах, і не знаю, що на мене найшло, але я сама потягнулась до цього поцілунку... А потім просто наостанок сказала: "Бувай.." і побігла навіть не озираючись... Ну дуже вже було ніяково..