Глава 16

Ця сукня була і справді чудовою, але залишилась вона тільки у мріях та моїх думках... Каріна б ніколи не погодилась на те, щоб я одягала таку дешеву та просту сукню... Та ще й до того ж на своє весілля з її дорогоцінним синочком... Цей день мені хотілося провести за звичайною розмовою та прогулянкою з Макаром.. Я й так пообіцяла йому прогулятись, але через своїх новеньких майже родичів,  ні на що не маю права і вільного часу... Та сьогодні все було інакше.. В Луки були важливі справи на фірмі свого батька, тому я мала аж цілий день без нього.. І це вже чудово.. А моїм батькам всеодно, тому одягнувшись я пішла в університет... На вулиці було трохи прохолодно, та й хмари були темними та похмурими.. Напевно віщували дощ.?! Хоча мене це чомусь не бентежило, і я не боялась промокнути.. Та й до універу, я прийшла суха, дощ не падав.. Отже поки що мені везе ... Макара там не було.... За розповіддю його друзів в нього з'явилися невідкладні справи, але ніхто не знає точно.. Я була засмучена, так хотілось провести цей день з ним. Забути про вчорашній день і хоч на кілька секунд побути справжньою, такою якою він бачить тільки мене ... Хоч інколи я й сама цього не помічаю і просто поводжусь так як підказує серце... Ще й до того ж пари тягнулися пекельно нудно і дуже довго... Та зрештою закінчилися... Настрій був нікудишнім, я вже збиралась виходити з університету, як почула знайомий голос:
- Лялечко, що з настроєм?
Озирнувшись я побачила Макара... Як же ж мені бракувало його посмішки та карих очей ... Він ніби читав мої думки промовивши:
- За мною скучила чи що?
- Зовсім ні - ховаючи свою посмішку відповіла я ..
- Шкода,бо я скучив... День був важким, але я дуже хотів побачити тебе... Сподіваємося, на цей раз ти не відмовиш мені, і ми прогуляємось..
- Сьогодні, я тільки за..
Він просто не уявляє собі, як я хотіла почути саме ці слова.. Ми прогулювались у парку та навіть не помітили як спохмурніло небо... Темні хмари закрили собою весь вільний простір і зрештою саме вони спричинили дощ... Спочатку це були маленькі крапельки, яким ми не надали вагомого значення... Але з кожним разом їх ставало все більше і більше, поки не розпочався сильний дощ... Ми встигли добряче намокнути поки не зайшли в провулок де не так сильно крапало... Ми були повністю мокрі, але наші посмішки не зникали.. Ми дивились один на одного, я просто не могла відірвати погляду від його карих очей, та й здається він також... По моєму обличчі стікали крапельки від дощу... Макар ніжно провів рукою по моїй щоці, тим самим трохи прибираючи на них вологість... В той момент ми опинились дуже близько один біля одного, я навіть чула як швидко билось його серце, чи це моє так билось від хвилювання?? Я в цьому не впевнена, можливо все робилось в унісон? Не знаю, та це і не важливо... Його руку була досі у мене на щоці, а його погляди витали.. То зупинялись на очах, то на моїх вустах... І від цього я дуже ніяковіла, навіть не відчуваючи ніякої огиди,як від Луки.. І все ж після довгих проникливих поглядів, хлопець повільно та насторожено торкнувся моїх губ.. І на мій же ж подив, я не відкинула його, а навпаки ще й відповіла на цей поцілунок... Його вуста стали сміливішими,а руки потягнулись до моєї талії... Це був мій перший і здається найщиріший поцілунок, наповнений турботою, пристрастю, а не звичним для мене фальшем... Зрештою ми змогли трохи віддалитися одне від одного, але не перестають дивитись одне одному у вічі, ніжно посміхаючись.. Я хотіла щось сказати,проте Макар випередив мене і промовив:
- Не думав, що цей момент колись настане,та й взагалі не думав що це скажу, але ти дуже мені подобаєшся, моя справжня Солю... Я... люблю тебе.. принцесо...
По його голосі, було помітно, що він хвилювався... Він ніби боявся, що я відповім протилежне... Але він навіть не уявляє наскільки велику роль він зіграв у моєму житті ... Наскільки змінив його... Він не знає про те, що є першим хлопцем якому я дозволила себе доторкнутись і залізти у свій особистий простір... Першим хлопцем який вкрав мій перший поцілунок, і при цьому отримавши відповідь на нього.. Здається... навіть більше ніж я собі уявляю....адже  я відчуваю зараз те, чого ще ніколи не відчувала та й не хотіла відчувати... Так...я майже на всі 100 % впевнена в тому, що я...я...також люблю його, але чомусь боюсь про це сказати... Я не хотіла засмучувати його, але повинна була сказати все так як відчуваю:
- Макаре, ти теж мені подобаєшся.. І я дуже хочу сказати тобі те саме, що й ти мені...Бо здається, я теж відчуваю те саме... Але не знаю чому, чи боюсь, чи ...просто не знаю, та не можу зараз відповісти тим самим... Пробач...
Я впевнена в тому, що хлопець хотів почути іншу відповідь від мене, проте моє серце підказувало мені саме так... Але на мій подив Макар взяв мене за руку та сказав:
- Лялечко, я не вимагаю від тебе відповіді... Я радий, що ти дала мені шанс, розповісти про свої почуття...Я буду чекати скільки завгодно.... Хоч цілу вічність для того, щоб просто бути з тобою...
Не можу передати словами, які в мене були емоції... Моє серце билось із скаженою швидкістю... Мені хотілось плакати від щирості його слів. Адже він не тиснув на мене, не ліз цілувались, обійматись і все таке, як це робив Лука, тільки для того, щоб насолодитися моїми губами... І це було справді огидно... Макар був його протилежністю, здається йому було просто достатньо бачити мене, даючи мені тим самим розуміти, що біля нього я можу бути собою...