Глава 14

Пари закінчились.. Перед тим як вийти на вулицю, я зустрілась із Макаром, який посміхаючись промовив:
- Що ж, шкода що не погуляємо.... Так би хотілось знову потонути в блакиті твоїх очей..
Він підійшов до мене ближче і я дуже зніяковіла.. Знову почула:
- Гарного вечора, принцесо..
Я посміхнулась, поцілувала Макара у щоку та прошепотіла: "Дякую:)" На кінець, хлопець ще встиг спіймати мене за руку... Без слів, без зайвих рухів, він просто дивився на мене, ніжно тримаючи у своїх руках мою руку, проте згодом відпустив... Було помітно, що очі Макара засмутилися, але посмішка не зникала з обличчя... Йдучи геть, я ще раз подарувала йому свою посмішку, а потім зникла за дверима університету... Серце билось із скаженою швидкістю, а душа хотіла повернутись до нього. Та побачивши Луку, який так наполегливо чекав на мене, мої думки розвіялися і я знову опинилась в реальності, у моїй фальшивій реальності... Лицемірним поглядом, хлопець посадив мене в машину і ми мовчки поїхали до нього додому... Звичайно, всі вже були у зборі.. Не вистачало тільки нас, їхніх дорогих закоханих дітей... Навіть огидно думати про це... Я посміхалась як і зазвичай, показуючи свою ввічливість....  Ми спокійно вечеряли, і я почула від Каріни:
- Дорогенька, завтра поїдемо вибирати сукню...
- Вибачте за моє питання, але все ж таки, ще не за рано???
- Звичайно, ні... Адже ти просто приміряєш сукні, які тобі сподобаються... Але твою справжню весільну сукню пошиють на замовлення, щоб ти була ідеальною нареченою для мого сина..
І тут почувся голос Луки:
- Вона в мене завжди ідеальна:)
Я посміхалась і кивала... Була змушена погодитись на все, геть усе... Вечеря не  закінчувалася і мене почали пиляти різними питаннями щодо сукні:
- Соломіє, а яку б ти хотіла весільну сукню? Ми можемо враховувати окремі побажання...
- Та немає різниці... Для мене сукня вже й не така важлива...
- Як це? - здивовано запитала Кіра
І тут у розмову втрутилась моя мама:
- Вона не це мала на увазі.. Правда ж доню?
Ну навіщо всюди вставляти свою п'ять копійок.. Я цього не розумію.. Але все ж я відповіла:
- Так, звичайно.. Вибачте, що одразу не пояснила.. Я мала уявлення про те, що сукня не така важлива, адже саме весілля та ваш син для мене дорожчі..
Фуух, ледве це вимовила..Так огидно після своїх слів, треба випити води.. Та здається, я задовольнила всіх тут присутніх. Особливо самолюбства Луки. Він так посміхався, ще більше стискаючи мою руку. Ну звичайно, тепер всі думають, що для мене немає нічого дорожчого ніж їхній син. Здається, все йде по плану:) Після вдоволених посмішок, почувся голос Лео:
- Соломіє, ми дуже раді, що саме ти є нареченою нашого сина... Він щасливий, коли поруч з тобою. Правда ж синку?
- Батьку, не можу описати словами, наскільки ця прекрасна дівчина робить моє життя прекрасним..
І до чого ця сцена. Невже він настільки закоханий в мене?? Фууу, всі ці слова, гірше будь якої отрути... Я просто сиділа і посміхалась... Ну а що мені ще лишалось робити?? Все мало йти, як треба, щоб ніхто нічого не запідозрив... А головне, щоб всі думали, що я безнадійно закохана у Луку, та й він сам... Я не люблю розбивати серця, але мені не дають іншого вибору.. Та і його почуття не справжні... Він в цьому я впевнена.....